Клайв Стейплз Льюис - Мерзенна сила

— Обід подано, — звістив проректорів «стрілець» (саме так, хтозна й чому, здавна було заведено називати слуг у Бректонському коледжі).

— Отакої, Діку, — сказав Кері, коли вони сіли до столу. — Та я чекаю не дочекаюсь, коли всі ці чвари нарешті закінчаться і можна буде спокійно попрацювати. Гадаєш, постійно долати перепони — таке вже приємне заняття?

Видно було, що лордові глузливі слова трохи зачепили господаря за живе. Фіверстоун розреготався. Сміх той був надзвичайно мужній та заразливий, і Марк відчув, що новий знайомець починає йому подобатися.

— Попрацювати?.. — запитально протягнув Фіверстоун. Маркові здалося, наче лорд при цьому не те що підморгнув, ні, — просто зиркнув у його бік.

— Ну, в декого з нас тут є і своя робота, — відповів Кері трохи тихіше, аби повернути розмову у серйозне русло. Так дехто стишує голос, заводячи мову про релігійні питання чи проблеми зі здоров’ям.

— Не знав, що за вами щось таке водиться, — здивувався Фіверстоун.

— Отут собака і заритий, — сказав Кері. — У такому місці, як наш коледж, можна або спокійно дивитися, як усе валиться і занепадає, або, пожертвувавши науковою кар’єрою, з головою влізти у поточні справи… Нічого, одного прекрасного дня я таки наведу тут лад, а тоді засяду за свою книгу. В мене ж уже все готово, тільки сідай і пиши. Одні довгі, спокійні канікули — ось що мені потрібно.

Марк ніколи раніше не бачив Кері ображеним, і йому ставало дедалі веселіше.

— Зрозуміло, — зітхнув Фіверстоун. — Щоб коледж залишався справжнім осередком науки, його кращим головам доводиться цю науку закинути…

— Власне! — вигукнув Кері. — Саме так воно і… — тут він затнувся, бо Фіверстоун знову розсміявся.

Скарбник, який доти переймався головно їжею, дбайливо струсив з бороди крихти і мовив:

— Так, у теорії це смішно, але, як на мене, Кері таки має рацію. Припустімо, він покине посаду проректора і засяде у своєму кабінеті писати книгу. Цілком можливо, ми отримаємо блискуче дослідження на тему економіки…

— Економіки? — звів брови Фіверстоун.

— Взагалі-то, Джеймсе, я історик, історик військової справи, — зауважив Кері. Його частенько дратувало, що багато хто з колег просто не пам’ятав, яку саме галузь науки він представляє.

— Ну звісно ж, — не знітився Базбі. — Отже, ми, ймовірно, отримаємо блискуче дослідження на тему військової історії. Але років за двадцять це дослідження так чи інакше застаріє, і хтось, либонь, напише краще. Натомість праця, якій наш проректор віддає цілого себе тепер, приноситиме користь коледжу ще довгі століття. Ви подумайте тільки: привести до Еджстоу HIKE! Як вам це, Фіверстоуне?!

Я говорю не тільки про фінансову сторону справи, хоч мене, як скарбника, це питання, звичайно, дуже цікавить. Ви тільки уявіть собі, яке бурхливе нове життя тут завирує, як усе прокинеться і розквітне! Хіба зможе якась — нехай навіть найкраща — книга з економіки…

— З військової історії, — тихенько підказав Фіверстоун, та цього разу Базбі не звернув на його слова жодної уваги і натхненно провадив далі:

— …зрівнятися з таким-от ділом? Я взагалі вважаю це чи не найбільшим тріумфом практичного ідеалізму в цьому столітті.

Добре вино поступово робило свою добру справу. Всі ми знаємо панотців, які після третьої чарки воліють забувати про те, що носять колоратку; з Базбі, проте, все було якраз навпаки: після третьої чарки він про свою колоратку згадував. Вино і тьмяне світло свічок розв’язали йому язика, і священик, який все ж ховався десь у глибинах його єства ще звідтоді, як тридцять років тому він зрікся сану, ніби повертався до якогось химерного, примарного життя.

— Ви знаєте, хлопці, — просторікував скарбник, — я, гм, аж ніяк не ортодокс. Та якщо розглядати релігію у її найглибшому, так би мовити, сенсі, то я можу без жодних вагань заявити, що Кері, добившись переїзду HIKE до Еджстоу, зробив за рік більше, ніж Джуел за ціле життя.

— Я б так не сказав, Джеймсе, — скромно мовив Кері, — хоча…

— Звісно, — погодився Базбі, — кожен може висловлюватися, як йому заманеться, але ж кінець кінцем ми так чи так говоримо про одне й те ж.

— До речі, — запитав Фіверстоун, — хтось із вас уже з’ясував, чим саме займається HIKE і що вони збираються тут робити?

— Дивно чути це від вас, Діку, — здивовано звів брови Кері. — Я думав, ви там за свого.

— Ну, це доволі наївно з вашого боку, — відказав Фіверстоун. — Одна річ — бути своєю людиною, і зовсім інша — розбиратися в науковій програмі інституту.