Юрій Смолич - ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА

Місіс Ліліан простягла Нен-Сагорові розкішно видану газету, орган центрального комітету англійської соціалістичної партії. Старий лікар поглянув на шпальту, на яку вказала місіс Ліліан.

Це було коротке офіціальне повідомлення. Лондонський комітет партії повідомляв, що громадянка Ліліан Сагор, народжена в провінції Пенджаб, [7] Пенджаб — місто в Північній Індії. У серпні 1947 року Індія була розділена на дві країни: Індію і Пакистан. Колишні північні міста і провінції Індії, що згадуються у творі (Пешавар, Мардан, Пенджаб та ін.), з 1947 року належать Пакистанові. Північної Індії, з 1921 року до сьогодні була членом партії, але від сьогодні просять усіх за члена партії її не рахувати. Скандальний антибританський виступ її на річних зборах Королівського медичного товариства, в якому вона надто співчутливо й прихильно висловилася на адресу східних дикунів і розбійників, підтримуючи скандальний виступ її діда, наукового профанатора, — тому причиною.

Під повідомленням стояв підпис голови комітету.

Нен-Сагор тихо повернув газету місіс Ліліан.

Місіс Ліліан взяла ножиці з столика й вирізала клаптик з повідомленням. Цей клаптик вона обережно заховала в свій портмоне. Решту газети місіс Ліліан кинула в камін.

— Який жах! — зітхнув старий лікар. — Не можна піти проти бурзуазії: тебе заклюють…

Місіс Ліліан нічого не відповіла на це.

— Суспільство не дарує нічого.

І на це місіс Ліліан не відповіла нічого. Нен-Сагор схвильовано ходив по кімнаті. Вперше за його життя йому треба було думати про щось інше, крім наукових та медичних справ. Старому лікареві було важко про це думати. його мозок легко й радісно розбирався в складних комбінаціях наукових позицій, в складних варіантах людської конституції, в протиприродних викривленнях людського організму, але він зовсім безпорадний був перед комбінаціями й викривленнями суспільного людського життя.

Місіс Ліліан слідкувала деякий час за дідом, його душевний стан турбував її надміру: старий лікар Нен-Сагор завжди був бадьорий і врівноважений, його вдача була завжди спокійна й тверда. Потім місіс Ліліан встала й пішла до другої кімнати налити-таки дідові брому. Нен-Сагор спинив її на порозі.

— Лі, - якось непевно почав він, — скажи, Лі, ти це… щиро?

— Що, діду, щиро? — не зразу збагнула місіс Ліліан.

— Ну, це… тоді, в твоєму виступі після моєї доповіді… ти щиро визнала мою теорію… за правдиву… доречну чи справді в тобі промовляли лише… родинні почуття?..

“Мажестік” відходив у середу надвечір, пів на шосту.

О п’ятій десять кореспонденти уже зайняли свої місця. З кожним із них приїхав підручний, — щоб нові сенсації не забарилися до друкарні і від’їзд індійського чаклуна міг би бути повно висвітлений у вечірньому ж виданні. Кореспонденти розташувалися півколом на пристані, між пасажирським павільйоном та під’їздом з вулиці, щоб бачити всю подію, всю процедуру від’їзду: від прибуття індійського знахаря на пристань і аж до тієї хвилини, коли на затуманеному обрії залишаться лише чотири димки від чотирьох труб грандіозної трансмарини.

Чверть на шосту до під’їзду підкотив десятитонний ваговоз. Це був багаж лікаря Нен-Сагора. Сорок апаратів про всяк випадок сфотографували його з кількох позицій.

Лікар Нен-Сагор віз із собою чимало багажу, але тільки на трьох чи чотирьох чемоданах цвіли різноколірні наліпки минулих подорожей: це був невеличкий побутовий багаж, і ці чемодани не раз уже возили його на острів і назад. Решта — були великі й прості скрині, облямовані залізом і пофарбовані непромокальною емалевою фарбою: це були різні спеціальні приладдя і препарати для лабораторії в Нурі. Останніми з ваговоза винесено ще два чемодани побутового призначення. Ці два були без старих наліпок і зовсім новенькі: в далеку трансмаринну подорож вони їхали вперше. Побутовий багаж Нен-Сагора збільшився. Сорок кореспондентів відзначили це в своїх блокнотах. Джералд Вейс, кореспондент соціалістичного листка, біля цієї замітки зробив ще й примітку про те, що не завадило б морській поліції зробити огляд Нен-Сагорового багажу: адже ніхто ж не поручиться, що цей комуністичний запроданець не везе з собою зброї для повстанців у Пешаварі.

Двадцять на шосту до під’їзду підкотив другий ваговоз. З нього зняли півдесятка здоровенних колоніальних сейф-чемоданів з вогнетривкого фібру, облямованого міддю і цинком. Це був багаж членів повноважної ревізійної комісії Королівського медичного товариства — сера Овена Прайса, терапевта, сера Освальда Кеммері, хірурга, і сера Олівера Вебенса, невропатолога. Скромно й несміливо притулилася до цих чотирьох велетнів багажного світу ще непоказна й добре потріпана валізка цілком дачного типу. Це була валізка Альберта Сю, горбаня, шостого секретаря медичного товариства. Альберт Сю їхав з повноважною ревізійною комісією за її технічного секретаря, стенографіста, архіваріуса, діловода, машиніста, агента для доручень, поштаря й комісіонера під час подорожування. Альберт Сю одержував за це подвійне проти острова утримання, і, поскільки це дозволяло йому віддати цієї ж осені його старшу дочку до коледжу, він з благословення своєї дружини, місіс Марти, охоче згодився виконувати досить-таки складні й обтяжливі обов’язки в цій важкій і дорогій для бідного урядовця подорожі.