Кассандра Клэр - Місто кісток

Здавлося, Клері не чула його:

– Джейсе, це дуже важливо.

– Тільки не кажи, що тобі терміново захотілося помалювати. Якщо потрібен оголений натурщик, то я не в тому настрої. Звернись до Годжа, – і додав: – Кажуть, він на все згоден, лише б…

– Джейсе! – Клері перебила його, вона майже верещала. – ЗАТКНИСЯ хоч на секунду і вислухай мене!

Хлопець вражено закліпав.

Клері глибоко вдихнула і подивилася на нього. В її очах світилася непевність. А Джейса переповнило незнайоме досі почуття: потреба обійняти її та переконати, що все добре. Але юнак просто стояв, знаючи з досвіду, що «все добре» буває дуже рідко.

– Джейсе, – промовила Клері так тихо, що він нахилився, щоб розчути її слова. – Здається, я знаю, де мама сховала Чашу Смерті. Вона в картинці.

– Що?! – Джейс витріщився на Клері так, ніби вона зізналася, що в коридорі бачила одного з Безмовних Братів, що виробляв акробатичні трюки в чому мати народила. – У сенсі «сховала в картині»? Всі картини у вас вдома були видерті з рам.

– Знаю. – Клері зиркнула на спальню позаду нього. Там нікого не виявилося. Вона полегшено зітхнула. – Можна увійти? Хочу тобі щось показати.

Джейс відійшов від дверей:

– Якщо в цьому є потреба.

Вона присіла на край ліжка, тримаючи етюдник на колінах. Одяг, у якому Джейс був раніше, безладно лежав на ковдрі, але назагал спальня виглядала такою ж охайною, як келія ченця. На стінах не було ані картин, ні плакатів, ні фотографій друзів або родичів. Ліжко було ідеально застелене білосніжною ковдрою. Зовсім не схоже на кімнату підлітка.

– Ось. – Клері гортала сторінки, допоки не зупинилася на сторінці із зображенням кавового горнятка. – Подивися на це.

Відсунувши футболку, що лежала на ковдрі, Джейс сів поруч із дівчиною.

– Кавове горня.

– Я знаю, що це кавове горня! – у голосі Клері відчулося роздратування.

– Не можу дочекатися, коли ти намалюєш щось складніше, наприклад Бруклінський міст чи омара? Пришлеш мені музичну телеграму.

Вона проігнорувала це.

– Дивись сюди.

Клері провела долонею над малюнком, а потім стрімким рухом немов проникла в папір і вихопила звідти справжнє кавове горня.

Клері думала, що Джейс вражено схопиться з ліжка з вигуком на кшталт «Отакої!». Однак цього не сталося. Ясна річ, у своєму житті він бачив і дивніші речі. Та й фраза «Отакої!» була не надто популярна тепер.

Джейс дивився на неї здивовано.

– Ти це сама зробила?

– Так.

– Коли?

– Щойно, у спальні. Після того, як Саймон пішов.

Джейс змірив її холодним поглядом, але продовжив:

– Ти використала руни? Які?

Вона знизала плечима, вказуючи на спорожнілий аркуш:

– Не знаю. Вони виникли в мене перед очима, і я намалювала те, що побачила.

– Це руни, які ти побачила в Сірій книзі?

– Не знаю. – Клері похитала головою. – Я не можу тобі точно сказати.

– І ніхто тобі не показував, як це зробити? Мама, наприклад?

– Ні. Я ж казала, вона постійно торочила, що магії не існує.

– Можу посперечатися, що мама таки навчала тебе, – перебив Джейс. – А потім ти це забувала. Магнус недарма сказав, що твоя пам’ять стане потроху відновлюватися.

– Можливо.

– Точно! – Джейс звівся і почав міряти кімнату кроками. – Очевидно, що користуватися такими рунами протизаконно, якщо немає офіційного дозволу. Але це зараз не має значення. Думаєш, мама сховала Чашу в картині й витягти її можна так само, як кавове горня?

Клері кивнула:

– Але не в тих картинах, що висіли у нас удома.

– А де? У якійсь галереї? Чаша може виявитися де завгодно…

– Вона взагалі не в картині, – відповіла Клері. – А в карті.

Джейс завмер і уважно глянув на неї:

– У карті?

– Пам’ятаєш колоду Таро у мадам Доротеї, яку їй намалювала мама?

Він кивнув.

– А пам’ятаєш, як я витягнула туз Кубків. Пізніше, коли я побачила статую ангела, то чаша в його руках видалася мені знайомою. Це тому, що бачила її раніше, на карті. Мама сховала Чашу Смерті в колоді Таро мадам Доротеї .

– Вона знала, що на цій території Чаша буде в безпеці. Окрім того, Доротеї навіть не потрібно було розповідати, що це за предмет і навіщо його треба ховати.

– А навіщо їх ховати? Доротея нікуди не виходить, і карти завжди при ній…

– І твоя мама була поблизу, і могла за ними приглядати. – Джейс був вражений. – Непоганий хід.

– Не думаю! – Клері ледь контролювала тремтіння у голосі. – Краще б вона не так добре її заховала.

– Тобто?

– Якби Чашу знайшли, може, мамі б дали спокій? Якщо їм була потрібна тільки Чаша…