Кассандра Клэр - Місто кісток

– Ніколи, – відрізав Джейс.

– Вона мене ненавидить, – зауважила Клері.

– Неправда, – на її подив, вимовив Джейс. – Скоріше вона нервує через тебе: раніше Ізабель була єдиною дівчиною, і хлопці її обожнювали, а тепер це змінилося.

– Але вона така вродлива.

– Ти теж. Просто ви з нею абсолютно різні. Думаєш, Ізабель цього не помічає? Вона завжди хотіла бути маленькою і тендітною. Їй страшенно не подобається те, що вона вища за більшість хлопців.

Клері мовчала, їй забракло слів. Вродлива. Джейс назвав її красивою! Ніхто не казав Клері такого, хіба що мама. Але її думки не можна брати до уваги – кожна мати вважає свою дитину найкрасивішою. Вона витріщилася на хлопця.

– Все-таки нам варто спуститися, – повторив Джейс.

Клері розуміла, що поставила його в незручне становище, але нічого не могла з собою вдіяти.

– Добре, – нарешті відповіла вона. Тішило, що голос її не підвів. Ба більше, дівчина все-таки відвела очі від Джейса і рушила до виходу. Світло місяця над їхніми головами могло замінити денне. Раптом Клері помітила на долівці якийсь блиск. То лежав ніж, яким Джейс чистив яблука. Дівчина квапливо зробила крок убік, щоб не наступити на лезо, і стукнула його плечем. Джейс миттєво притримав її, аби вона не впала. Клері повернулася, щоб перепросити, але чомусь опинилася в його руках. Юнак поцілував її.

Спершу здалося, що він робив це неохоче: його рот був грубим, неподатливим. Потім Джейс міцніше обвив її руками, пригорнув до себе, і його губи зм’якли. Клері чула швидкий стукіт його серця, відчувала солодкий смак яблук на його губах. Вона запустила руки в його волосся – дівчина мріяла про це, відколи вперше його побачила. Волосся лоскотало її руки м’яким шовком. Серце скажено калатало, шум у вухах нагадував лопотання крил.

Раптово Джейс відсторонився від неї з приглушеним вигуком.

– Тільки без паніки. Здається, ми не самі.

Клері повернула голову. Неподалік з гілки дерева за ними своїми блискучими чорними очима спостерігав Г’юґо. Отже, це було справді ляскання крил, а не шал пристрасті. А шкода.

– Якщо тут Г’юґо, то й Годж неподалік, – прошепотів Джейс. – Нам час іти.

– Він стежить за тобою? – прошепотіла Клері. – Я маю на увазі Годжа.

– Ні. Просто він любить піднятися сюди, щоб подумати в тиші. Прикро, бо, як на мене, у нас була така захоплива бесіда. – Джейс беззвучно розсміявся.

Вони спустилися тим же шляхом, що і піднімалися, але тепер Клері все здавалося іншим. Джейс тримав її за руку, і по пальцях, зап’ясті та долоні пробігали легкі електричні імпульси. У голові роїлися питання, але, боячись усе зіпсувати, вона притримала їх на пізніше. Він сказав: «Прикро» – отже, вечір закінчено, принаймні, поцілунки.

Вони підійшли до дверей її спальні. Клері притулилася до стіни і подивилася на хлопця.

– Дякую за пікнік з нагоди мого дня народження. – Вона намагалася говорити якомога нейтральніше.

Він з неохотою випустив її руку:

– Йдеш спати?

« Це звичайна ввічливість », – нагадала собі Клері. Але Джейс і ввічливість не поєднуються між собою. І тоді вона спробувала відповісти запитанням на запитання:

– А ти хіба не втомився?

– Ніколи не був таким бадьорим, – тихо відказав він.

Джейс схилився поцілувати дівчину, схопивши її обличчя вільною рукою. Їхні губи зустрілися у поцілунку, спершу зовсім невинному, та коли пристрасть почала наростати, двері спальні прочинилися і в коридор вийшов Саймон.

Примружений, без окулярів і зі скуйовдженим волоссям, він все-таки чудово розгледів, що відбувається.

– Якого біса ?

Клері мов ужалена відскочила від Джейса.

– Саймоне! Що ти… тобто… я думала, ти…

– Спав? Так. – Його засмаглі щоки спалахнули, як і завжди, коли хлопець був збентежений або засмучений. – Потім прокинувся, а тебе поруч немає. Тому я вирішив…

Клері не знала, що сказати. Ну чому вона не подумала про це? Чому не напросилася до Джейса? Відповідь була проста й жахлива водночас: Клері геть забула про Саймона.

– Пробач, – сказала вона, сама не зрозуміши, до кого зверталась.

Краєм ока дівчина зауважила, що на мить обличчя Джейса побіліло від люті. Проте коли вона знову глянула на хлопця, він мав звичний вигляд: невимушений, самовпевнений, трохи знуджений.

– Надалі, Клариссо, – зазначив він, – для уникнення таких ситуацій, будь-ласка, заздалегідь попереджай, що в твоєму ліжку інший чоловік.

– Ти збиралася з ним у ліжко ? – Саймон виглядав приголомшеним.