Iрина Хомин - Сакрал

Варвари! Яка ж бо вона зла на них…

— Алло, — нагадав про себе Корчовський. — Ви мене чуєте?

— Так.

— Коли ви зможете…

— Я не зможу.

— Що?…

— У мене виникла незначна проблема.

— Незначна проблема? — повторив Корчовський. — Запам'ятайте, панянко, незначних проблем не існує. Проблеми або є, або їх немає.

— Річ у тім, що картини… знищено.

— Знищено?

— Так.

На іншому кінці дроту замовкли. Мабуть, Корчовський намагався зрозуміти, як можна знищити картини.

— Вони замокли.

— Отакої!

— Не зрозуміла.

— Хіба ви не знаєте, що роботи слід тримати подалі від води?

— Не вчіть мене, — обурилася Тереза. — То хтось зле пожартував. Можливо, я колись дізнаюся, хто саме.

— Той хтось вас добре підставив і зірвав вам виставку.

— Що?

Тереза не вірила тому, що почула.

— Тієї кількості, що є на цей час, — пояснив Корчовський, — недостатньо. Я не можу продавати людям квитки на те, щоб вони оглянули голі стіни.

Тереза від несподіванки сіла на диван, що стояв поруч з телефонним столиком. Звістка була мов грім серед ясного неба.

— Та за оренду вам все одно доведеться заплатити, — продовжував Корчовський. — Вчора я відмовив потенційним клієнтам, оскільки укладено договір з вами. Так що, буде виставка чи ні, а гроші ви сплатити мусите.

Тереза обхопила руками голову. Навіть не знала, що сказати.

— Хіба що шукайте партнера і робіть спільну виставку ще з кимось із митців, — запропонував Корчовський. — Так, гадаю, буде найкраще.

— Я подумаю, що можна зробити.

Тереза попрощалася і поклала слухавку.

А що можна зробити? Гроші, в принципі, вона знайти може — батько дасть. Але це гроші на вітер, бо виставки не буде. Не доросла вона ще до авторського показу.

Домовитися з кимось із художників. Три тижні — це не так уже й мало, щоб підготувати роботи. Але діяти треба негайно.

Тереза нервувала.

Не подобалася їй така ідея, вона хотіла ВЛАСНУ виставку, а не спільну! Вона прагнула слави і визнання, утвердження.

Кілька місяців тому вона почула уривок розмови, йшлося про те, що вона, Тереза Януш, не така вже й талановита. Просто гроші. Батько при грошах, коханий теж. Вони люди солідні, пробивні, не те що вона. Сама Тереза ні до чого не придатна.

Пам'ятає, саме тоді вона вирішила, що доб'ється визнання, власної виставки. Тоді здавалося, що достатньо лише творити. Що більше картин, то краще. Люди глянуть на полотна і вирішать, що вона — геній. Тепер усвідомлювала, що все набагато складніше. Навіть почала розуміти, чому стільки людей мистецтва займається суспільною діяльністю. Що більшої сфери ти торкаєшся, то більше тебе знають і то більше з тобою рахуються.

Ні. Треба-таки пошукати людину для спільної виставки. Когось з подібним стилем. Валентин знає…

Стоп.

А сама?

Валентин, звичайно, може когось підшукати, знає організаторів, митців… а вона не може? Хіба мало знайомих, хіба мало вешталася по виставках?

Соромно, але Тереза не могла пригадати бодай когось, хто б використовував елементи містики.

Чи зробити навпаки — контраст. Якийсь модерн, авангард. Сашко Мілик якраз працює в такому стилі і до того ж він дуже хороший знайомий Валентина, майже друг.

Знову Валентин.

Схоже, що сама по собі вона справді ні до чого не придатна. Терезі стало незатишно від такого висновку. В неї немає хороших друзів, знайомих, зв'язків.

Навіть вперше в житті стало страшно втратити Валентина. Що тоді? Що вона без нього робитиме? А раніше так гордувала, було байдуже — знайде він собі іншу чи ні…

Цікаво, він її справді кохає чи, може, йому потрібні зв'язки її батька? І вдала партія, от і все.

У крайньому разі, гроші на оренду вона може взяти в батька. А тоді що? Звідки вона бере гроші на прожиття? У нього ж.

Ні. Треба щось робити. Працювати. Але щоб знайти хорошу роботу, знову ж таки, треба звертатися або до батька, або до Валентина.

Сама по собі вона ніщо.

Тільки тепер Тереза відчула власну мізерність. Невже ота підслухана розмова — правда?

Треба щось робити. Чогось добиватися.

Для початку організувати виставку, хай і спільну, головне, щоб у партнера були хороші роботи. Це вже крок.

Спробувати організувати, може, й з допомогою Валентина, потім матиме практику, заведе знайомства. Просто досі вона не намагалася нічого зробити сама.

Справді якась нереальна.

Підібгавши під себе ноги, Тереза сиділа у власній вітальні на величезному м'якому дивані персикового кольору і намагалася розібратися з проблемами. Одне-єдине вона усвідомлювала чітко — їй необхідний Валентин.