Роман Квант - Блискавка

Проте, десь в глибині мозку чи то пак в підсвідомості вона точно і абсолютно ясно все знала, і розуміла.

Хоча, більшість питань для неї лишалися відкритими. В її юному віці було дуже важко сприймати адекватно усе, що з нею відбувалося останнім часом. Особливо, коли це відбулося так несподівано і загадково…

Софія подумала, що було б непогано ще поспати хоча б кілька годин і відновити втрачені сили. Потім буде нагода подумати над дивними відчуттями і зовсім іншим сприйняттям цього світу. Втома була дуже значна і до того ж в голові в неї гуділо. Вона заплющила очі і намагалася повністю розслабитися, ввійти в певний транс, заспокоїтися, відпустити думки і дозволити їм полетіти ген далеко за межі людського уявлення. Із заплющеними очима дівчина відгородилася від зовнішнього світу на деякий час, намагаючись все-таки потрапити в обійми Морфея.

Вже трохи засипаючи, виходячи з реальності, відкриваючи вхід у світ сновидінь, Софія ледве почула, як хтось почав дуже обережно відчиняти двері. Дівчина відкрила одне око і побачила

(Дениса, який насміхався над її безпорадністю)

свого батька, що стурбовано дивився на неї сумним та печальним поглядом. В одній руці він тримав темного пом’ятого капелюха і нервово стискав його пальцями. За його спиною стояв лікар і теж уважно дивився на свою пацієнтку.

– Вона зараз спить. Тому краще її не турбувати, – шепотом мовив він.

Софія це почула і відразу ж відкрила очі, і побачила лікаря та поруч з ним свого батька. Останнього вона чекала з самого початку, як тільки прийшла до тями.

– Доброго дня, – поздоровався Василюк. – Як себе почуваєте?

Дівчина протерла очі від залишків сну і за кілька секунд повністю повернулася до реального світу. І цей реальний світ нагадував їй якусь віртуальну гру дійсності.

– Доброго дня. Стан у мене непоганий, але я дуже втомлена. О, тату, привіт! – пафосно, підхвачена величезною хвилею емоцій вигукнула Софія, яка дуже скучила за батьком.

Лікар зрозумів, що зараз він зайвий у цей момент.

– Ну, добре, не буду заважати…

Він зачинив за собою двері, залишивши батька і доньку на одинці, яким є про що поговорити між собою. Василь відразу ж підійшов до ліжка і міцно обійняв Софію, приголубивши до себе, відчуваючи полегшення, що його донька залишилася живою.

– Дитино моя, – прошепотів він, ледве стримуючи сльози, – як я за тебе переживав. Ти навіть собі цього уявити не можеш! Лікарі сказали, що ти… ти по… померла. Я навіть не знав, що і думати… Боже!

– Тату, я жива, слава Богу. Але через що мені довелося пройти!

Софія сказала ці слова дуже емоційно, не знаючи, чи треба ще щось казати. Батько на неї стурбовано дивився, намагаючись тримати себе в руках і повірити, що донька дійсно ціла-цілісінька знаходиться перед ним. Він на неї довго дивився, усвідомлюючи, що все жахливе

(попереду чекає)

позаду і тепер є надія на краще. А тоді просто і лаконічно спитав:

– Як це сталося, доню?

Дівчина тяжко зітхнула, не знаючи, що й сказати у відповідь, хоча в очах батька горіло це бажання дізнатися, як все було.

– Батьку, я… я хотіла… е-е…

Ось і вся коротка вичерпна, і зрозуміла відповідь, якщо вона взагалі коли-небудь буде в такій формі. Софія просто ще не зовсім прийшла в себе, після усього пережитого і побаченого нею, і зараз вона просто не могла усі думки, слова зібрати до купи, склеїти їх та придати їм нормальної людської форми у вигляді логічної розповіді.

– Е-е-е… мені важко зараз про це говорити…

– Так, я розумію, – задумливо мовив Василь, дивлячись у вікно. – Ти пережила таке… що не готова, мабуть, розповісти. Так?

– Напевно…

( цигарка )

Зараз дівчину турбувало зовсім інше. Що саме, вона не могла відразу збагнути, але це відчуття, здається, було їй знайоме. Раптом Софії спала думка про паління і вона подивилася на батька.

– Ти сьогодні палив цигарки? – поцікавилась Софія, не відводячи від нього погляд.

[ Чорт, невже так від мене тхне перегаром? ]

Це питання поставило Василя в глухий кут і він не знав, як з нього вийти. Його було захоплено зненацька, зовсім не очікувано, тим паче це спитала його власна донька.

– Ні… З чого ти взяла?

– Я просто знаю це і все, – відповіла Софія, відчуваючи якесь неадекватне сприйняття оточуючого світу.

Правда, через кілька секунд це дивне відчуття минуло.

– Е-е… звідки ти знаєш? Я всього одну сигарету викурив. Як ти здогадалася? – здивовано спитав Василь. – Невже одяг настільки пахне тютюном?