Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

Усі були шоковані; запала тривожна тиша, а потім вибухнув регіт, мало схожий на жіночий сміх. Волтер різко розкрив очі.

— Ви досягли, чого хотіли, лестощами заповзши в душу молодої дівчини, коли вона займалася шиттям, — сказала Єлизавета тоном, в якому прочувалося щось на кшталт поблажливості. Я злегка похитала головою, вирішивши, що це мені ввижається.

— Я не забуватиму про це, ваша величносте, якщо мені трапиться іще одна молода левиця з гострими пазурами.

Тепер і ми з Волтером знітилися, як раніше знітилася Бесс. Здавалося, лише Метью, Сесіл та Єлизавета розуміли, про що йдеться. І про що не йдеться.

— Навіть тоді ви були моїм Привидом. — І королева глянула на Метью так, що вмить набула вигляду молодої дівчини, а не жінки, чий вік стрімко наближався до шістдесятирічної позначки. Я отетеріло закліпала очима — і вона знову перетворилася на втомленого старіючого монарха. — Залиште нас.

— В-в-ваша величносте… — забелькотіла Бесс.

— Я хочу поговорити з паном Ройдоном приватно. Не думаю, що він погодиться хоч на мить розлучитися зі своєю надто балакучою дружиною, тому вона також може залишитися. Почекай мене у моїй приватній кімнаті, Волтере. І забери з собою Бесс. Ми невдовзі до вас приєднаємося.

— Але ж… — запротестувала Бесс. І нервово озирнулася. Її робота полягала в тому, щоб бути поруч із королевою, а тепер, опинившись у нестандартній ситуації, вона геть розгубилася.

— Натомість вам доведеться тепер допомагати мені, пані Трокмортон, — сказав Сесіл, зробивши кілька болісних кроків від королеви, спираючись на свою важку палицю. Проходячи повз Метью, він кинув на нього суворий погляд. — А за благополуччя її величності тепер потурбується пан Ройдон.

Королева помахом руки випроводила слуг із кімнати, і ми залишилися утрьох.

— Господи Ісусе, — простогнала Єлизавета. — Моя голова наче гниле яблуко, що ось-ось розвалиться на шматки. Невже ви не могли вибрати більш підходящого часу для влаштування дипломатичного інциденту?

— Дозвольте мені оглянути вас, — спитався Метью.

— Ви що, збираєтеся вилікувати мене, пане Ройдон? Це не вдалося навіть моєму хірургу, — сказала королева зі слабкою надією в голосі.

— Мені здається, що я зможу полегшити ваш біль, як буде на те воля Божа.

— До самої смерті мій батько відгукувався про вас дуже схвально. — Єлизавета нервово розправила пальцями складки своєї спідниці. — Він порівнював вас із тонізуючим засобом, чиї сильні властивості відкрив для себе надто пізно.

— Як це так? — спитав Метью, навіть не намагаючись приховати своєї цікавості та здивування. Раніше він про це не чув.

— Він казав, що ви можете позбавити його поганого гумору швидше за будь-кого, хто траплявся йому в житті, хоча, як і більшість лікарських препаратів, вас було важко й неприємно вживати. — Метью гучно розреготався, Єлизавета посміхнулася, а потім її посмішка враз щезла. — Він був великим і страшним чоловіком — і телепнем.

— Усі чоловіки — телепні, ваша величносте, — швидко зауважив Метью.

— Ні. Давайте знову поговоримо відверто, наче я — не королева Англії, а ви — не вер.

— Тільки якщо ви дозволите мені оглянути ваш зуб, — відповів Метью, схрестивши на грудях руки.

— Колись запрошення до приватної розмови було б достатньою спокусою, і ви б не стали ліпити якихось додаткових умов до мого запрошення, — зітхнула Єлизавета. — Я втрачаю більше, ніж просто зуби. Що ж, гаразд, пане Ройдон. — І королева слухняно розкрила рота. Навіть попри те, що я була від неї на відстані кількох футів, я відчула запах гнилизни. Метью взяв голову Єлизавети руками і повернув, щоб краще роздивитися уражений зуб.

— Та це ж просто чудо, що у вас досі є зуби, — строго мовив він. Єлизавета аж почервоніла від роздратування й хотіла було щось відповісти. — Коли я закінчу огляд, можете на мене кричати, скільки вам заманеться. І на той час ви матимете для цього вагомі підстави, бо я відберу в вас ваші зацукровані фіалки й солодке вино. І вам не можна буде пити нічого шкідливішого за настойку перцевої м’яти та масничної розтирки для ваших ясен, бо вони сильно запалені.

Метью провів пальцем по її зубах. Декотрі з них небезпечно захиталися, і Єлизавета перелякано витріщилася. Метью невдоволено поцмакав язиком.

— Ви, може, й королева Англії, Ліззі, але це не додає вам знань із терапії та хірургії. Усе ж таки слід дослухатися до порад вашого хірурга. А тепер не ворушіться.

Поки я намагалася взяти себе в руки, зачувши, як мій чоловік називає королеву Англії «Ліззі», Метью витягнув у неї з рота свій вказівний палець, сильно тернув його об свій гострий кутній зуб так, що на ньому виступила краплина крові, а потім знову вставив його в рота Єлизаветі. Хоча Метью й намагався бути вкрай обережним, королева скривилася від болю. А потім її плечі полегшено опустилися.