Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

Перед тим як цю книгу викрали в імператора, Келліус, охоплений шаленством, видер із неї три сторінки. Одну з них він дав мені. Келліус не став казати, кому він віддав інші дві сторінки, загадково пославшись при цьому на янгола смерті та янгола життя. На превеликий жаль, я не знаю нинішнього місцезнаходження цієї книги. І тієї сторінки у мене також немає, бо я віддав її Аврааму бен Елії на зберігання. Він помер під час епідемії чуми, і, можливо, та сторінка є безповоротно втраченою. Єдиний, хто може пролити світло на цю таємницю, є твій творець. Дай Боже, щоб твоя зацікавленість у відновленні цілісності цієї пошкодженої книги поширилась і на відновлення цілісності твого перерваного родоводу, щоб ти зміг примиритися з батьком, завдяки якому ти живеш і дихаєш. Оберігай, Господи, душу твою.

Твій люблячий друг Єгуда зі священного міста Праги, син Бецалеля,

— І це все? — спитав Сковайся після іще одної тривалої паузи. — Йдеться лише про якусь зустріч?

— Власне, так, — відповів Нокс, роблячи швидкі підрахунки на звороті теки. Лев помер 1609 року. Келлі зустрівся з ним за вісімнадцять років до цього. Тобто навесні 1591 року. Він видобув із кишені стільниковий телефон і обурено поглянув на його дисплей. — А у вас що — сигнал сюди не дістає?

— Ми ж у підземеллі, — відказав Сковайся, знизавши плечима і показавши на товсті стіни. — Значить, я правильно вчинив, що повідомив вам про цей документ? — Він аж облизнувся від приємного передчуття.

— Ви все зробили правильно, Павеле. Я забираю листа. І книгу. — Це були єдині предмети, які Нокс коли-небудь виносив зі Страгівського монастиря.

— Чудово. Я так і знав, що вам варто буде приїхати, тим паче, що тут йдеться про алхімію, — радісно вишкірився Павел.

А далі сталося те, про що можна лише пожалкувати. Річ у тому, що Павелу не пощастило: після багатьох років безрезультатного порпання йому таки вдалося знайти для Нокса дещо справді вартісне. Кількома словами та майже непомітним жестом Нокс позбавив Павла можливості розповісти комусь іншому про те, що він бачив. Нокс не став його убивати. Це було б чисто по-вампірськи — у цьому він іще раз переконався, коли минулої осені знайшов висмоктаний труп Джиліан Чемберлен, який поставили під дверима його номера в готелі Рендольф. Будучи відьмаком і чаклуном, він просто вивільнив тромб, що вже давно ховався в стегні Павела Сковайся, і скерував його до мозку. Потрапивши туди, цей тромб призвів до обширного інсульту. Пройде кілька годин, поки його знайдуть, а коли знайдуть, буде вже запізно вдаватися до якихось рятівних заходів.

Міцно затиснувши велетенський фоліант із листом під рукою, Нокс пройшов до свого орендованого авто. А від’їхавши достатньо далеко від Страгівського комплексу, він з’їхав на узбіччя і тремтячими руками витягнув із книги листа.

Усе, що Конгрегація знала про цю загадкову книгу походження створінь, Ешмол-782, ґрунтувалося на отаких фрагментарних відомостях, як цей лист. І кожна нова знахідка різко збільшувала обсяг їхніх знань. А в цьому листі містився не просто стислий опис книги та якісь там невиразні натяки на її значущість. У листі були імена та дати, а також приголомшливе підтвердження того, що книзі, яку Діана Бішоп бачила в Оксфордській бібліотеці, дійсно бракувало трьох сторінок.

Нокс знову переглянув лист. Він хотів знати більше: вичавити з листа кожну краплину корисної інформації. Цього разу він звернув увагу на певні слова та фрази: твій перерваний родовід; батько, завдяки якому ти живеш і дихаєш; твій творець. При першому прочитанні Нокс припустив, що Лев посилався таким чином на Бога. Але при другому перегляді він дійшов зовсім іншого висновку. Нокс дістав з кишені телефон і натиснув одну-єдину цифру.

— Oui.

— Хто такий Беньямін бен Габріель? — суворо запитав Нокс.

На якусь хвилю на тому боці запанувала абсолютна тиша.

— Привіт, Пітере, — озвався Герберт Орільякський. Від такого нахабного привітання вільна рука Нокса інстинктивно стиснулася в кулак. Як же це типово для вампірів-членів Конгрегації! Балакають про порядність та співробітництво, але ж вони надто довго живуть і надто багато знають. І, як і всі хижаки, вони не схильні ділитися своєю здобиччю.

— «Беньямін полюватиме, як вовк». Я знаю, що Беньямін бен Габріель — вампір. Хто він такий?

— Такий собі малозначущий тип.

— А ти знаєш, що сталося у Празі навесні 1591 року? — прискіпливо спитав Нокс.