Дебора Гаркнесс - Сповідь відьом. Тінь ночі

— Ти не бачила з нею Метью. Якщо побачиш, то…

— То подумаєш, що твій зведений брат становить іще більшу проблему, аніж я вважала? Навряд чи.

— Дай їй шанс, Верен. Вона теж донька Філіпа. А Метью має витончений смак до жінок.

— Відьма не може бути справжньою дочкою, — швидко заперечила Верен.

Десь на дорозі поблизу Варнамбула Гелоуглас стулив губи й промовчав. Може, Верен і знала про Діану та Метью більше за будь-кого з родини, але все одно не стільки, скільки він. Коли ця парочка повернеться, то ще буде безліч можливостей обговорити проблеми вампірів та дітей. А зараз сперечатися про це немає потреби.

— До того ж, Метью зараз тут немає, — сказала Верен, поглянувши в газету. — Я набрала його номер, хтось відповів, але не Болдвін. — Саме тому вона так швидко й поклала слухавку. Коли Метью не здійснював керівництва братством, то телефон слід було передавати єдиному з живих кревних синів Філіпа. Цей номер був придуманий іще тоді, коли почали з’являтися перші телефони. Філіп визначив номер 917 — то був день народження Ізабо у вересні. Із кожним приходом нової технології та нової міжнародної телефонної системи цей номер плавно переходив у свій більш модерний варіант.

— То ти Маркусу додзвонилася. — Виявилося, що Гелоуглас також телефонував на той номер.

— Маркусу? — ошелешено перепитала Верен. — Прийдешнє де Клермонів залежить від Маркуса?!

— Дай і йому шанс, тітонько Верен. Він гарний хлопець. — Гелоуглас трохи помовчав. — Що ж до майбутнього родини, то воно залежить від усіх нас. Філіп це знав, інакше не змусив би нас пообіцяти повернутися до Сеп-Тура.

Філіп де Клермон дав своїй доньці та онуку цілком конкретні настанови: вони мали пильнувати історії про молоду й потужну американську відьму на ім’я Бішоп, а також випадкові «викиди» аномальних історичних відкриттів.

Тоді, і тільки тоді мали Гелоуглас та Верен повернутися до Сеп-Тура — родинного гнізда де Клермонів. Філіп не розголосив, чому це було так важливо, щоб родина зібралася разом, але Гелоуглас знав.

Гелоуглас чекав багато десятиріч. А потім почув історії про відьму з Масачусетса на ім’я Ребека, одну з останніх нащадків Бріджет Бішоп із Сейлема. Чутки про її силу поширилися далеко, як і повідомлення про її трагічну загибель. Гелоуглас віднайшов її живу доньку на півночі штату Нью-Йорк. Він періодично дізнавався про дівчинку, спостерігаючи як Діана Бішоп грається на гойдалці та драбинках на ігровому майданчику, ходить на дні народження і навчається в університеті. Із воістину батьківською гордістю дивився він, як вона здавала усні екзамени в Оксфорді. Часто стояв він під курантами вежі Гаркнес-Тауер в Єльському університеті, спостерігаючи, як молода викладачка йде на заняття. Її одіж помінялася, але не можна було не впізнати рішучої ходи Діани та її постави незалежно від того, що на ній було: чи то середньовічне плаття з розпірками та рюшами, чи то брюки та непоказний чоловічий піджак.

Гелоуглас намагався триматися на відстані, але інколи йому доводилося втручатися — як того дня, коли її енергія привабила до неї якогось демона, і той причепився до неї. Однак Гелоуглас хвалив себе за сотні інших випадків, коли він стримався й не кинувся вниз сходами дзвіниці Єльського університету і не став стискати професора Бішоп у своїх обіймах, примовляючи, який він радий знову бачити її через скільки років.

Коли Гелоуглас дізнався, що Болдвіна викликали на прохання Ізабо до Сеп-Тура з приводу якоїсь нагальної справи, котра стосувалася Метью, шотландець збагнув, що поява історичних аномалій є лишень справою часу. Гелоуглас бачив оголошення про знахідку двох раніш невідомих мініатюр Єлизаветинської доби. Та не встиг він дістатися до Сотбі, як їх уже придбали. Гелоуглас впав у паніку, думаючи, що мініатюри потрапили не туди, куди слід. Але він недооцінив Ізабо. Коли він сьогодні вранці розмовляв з сином Метью, той підтвердив, що мініатюри надійно і безпечно вмостилися на столі в Ізабо в Сеп-Турі. Більше чотирьохсот років тому Гелоуглас сховав портрети в одному будинку в Шропширі. Що ж, буде приємно знову їх побачити — і людей, які на них зображені.

Однак він все одно готувався, як і завжди, до бурі, що вже нуртувала на горизонті: подорожував туди, куди Макар телят не ганяв. Колись то було море, потім — залізниця, а тепер Гелоуглас полюбив дороги, гасаючи на мотоциклі небезпечними гірськими дорогами й крутими поворотами. Із кудлатим волоссям, яке тріпав вітер, у шкірянці, застебнутій на шиї, аби приховати той факт, що його шкіра ніколи анітрохи не засмагала, Гелоуглас готував себе до почесної місії: виконати давню обіцянку захищати де Клермонів будь-що.