Чак Палагнюк - Прокляті

Здається, Бабетта зовсім не така вже й ні до чого не здатна, як мені здалося спочатку. Вона скоротила нам чимало тяганини й бюрократичних витівок і провела нашу маленьку компанію крізь лабіринт коридорів і кабінетів, підкупляючи клерків шоколадними батончиками «Хершиз» і льодяниками «Світартс». Пеклу залишаються ще еони й еони років до того, щоб започаткувати культуру без паперів, і все навколо вкрито товстим, по коліно, шаром загублених особових справ, випотрошених тек, викинутих розшифровок поліграфа, етикеток від льодяників «Лайфсейверз» зі смаком рому і тарганів.

На шляху до тестування Стрілець порадив мені не схрещувати руки, не дивитися вправо чи вгору: ці жести скажуть, що я брешу.

Після того, як ми подаємо заповнений бланк заяви і крадькома даємо демону-секретареві батончик «Кіт Кат», Бабетта бажає мені успіхів. Вона на секунду обіймає мене, безсумнівно, залишаючи на спині мого джемпера брудні відбитки долонь. Бабетта, Леонард, Паттерсон і Стрілець залишаються чекати у приймальні ззовні, а я заходжу до повністю білої кімнати для тестів. Поліграф. Демон наповнює повітрям манжету для вимірювання тиску, яку він надів мені на руку.

Мабуть, ви пам'ятаєте цього демона з класичного голлівудського шедевру «Той, що виганяє диявола», де він оволодіває маленькою дівчинкою, яка була розбещеною, рано розвиненою дитиною кінозірки середніх років. Ось воно, дежавю: він стоїть тут і спостерігає за моїми очима — чи не побачить він, як змінюється розмір зіниць, що може вказувати на нечесність. Демон чіпляє дроти до моєї шкіри, щоб перевірити, чи я не спітніла. Як це називає Леонард? «Електропровідність шкіри».

Я кажу, що просто у захваті від сцени, де він примусив дівчинку, Ріган, йти на всіх чотирьох кінцівках спиною вперед вниз сходами, і ще в неї тоді з рота йшла кров. Набравшись нахабства, я питаю, чи демон мав особистий досвід оволодіння людиною. Чи знімався він в інших фільмах? Чи отримує він гонорар за кожен черговий показ фільму? Хто його агент?

Не відводячи очей від аркуша з даними, що друкується, з цих крихітних голок, що дрижать і виводять хвилясті лінії на смужці білого паперу, демон питає:

— Тебе звуть Медісон Спенсер?

Я кажу «так».

Натиснувши на ручку на машині, демон питає:

— І тобі справді тринадцять років?

Відповідь знову ствердна.

Демон питає:

— Чи відрікаєшся ти від Сатани та його справ?

Це легке питання; я знизую плечима і кажу:

— Так, чому б і ні?

— Ні-ні, — каже демон, — дуже важливо, щоб відповіді були лише «так» чи «ні».

Я кажу:

— Пробачте.

Демон питає:

— Чи визнаєш ти Господа Бога єдиним і правильним Богом?

Знову дуже легке питання, і відповідь я даю просто на раз:

— Так.

Демон питає:

— Чи визнаєш ти Ісуса Христа своїм особистим Спасителем?

Я цього не знаю, принаймні не певна, але кажу

— Так…

Голки підстрибують на папері, що розкручується, — несильно, але помітно. Я не можу визначити це, але мені здається, що райдужні оболонки в мене стискуються. Догма ця начебто достатньо знайома, але такого катехізису батьки мене читати не вчили. Не відводячи очей від чорнильних хвилеподібних ліній на папері, демон питає:

— Чи сповідуєш ти нині або сповідувала раніше буддизм?

Я не розумію:

— Що?

— Так чи ні, — нагадує мені демон.

— Що? — не можу повірити я. — Невже буддисти не потрапляють до Раю?

І хоча мої батьки аж ніяк не відповідали ідеалу батьківства, жодна з їхніх помилок не була злою чи навмисною, отже, мені здається зрадою відрікатися від геть усіх ідеалів, які вони намагалися поступово вселити в мене. Переді мною стоїть одвічна дилема: я маю зректися або своїх батьків, або свого божества. А я всього лише хочу мати німб над головою і кататися на хмаринках. Я просто хочу грати на арфі.

Демон, не моргнувши оком, продовжує допит:

— Чи віриш ти в те, що Біблія — єдине істинне Слово Боже?

Я питаю:

— Чи враховувати геть божевільні, ненормальні частини Книги Левіт?

Демон різко нахиляється вперед і питає:

— Скажи, тільки чесно, чи вважаєш ти, що життя починається з моменту запліднення?

Так, я знаю, що взагалі я мертва і не повинна мати фізичного тіла, чи фізичних потреб, чи фізіології, але я мокра від поту, наче миша. Обличчя в мене розчервонілось і пашить жаром. Зуби в мене міцно стиснуті й навіть трохи скриплять. Руки міцно стиснуті в кулаки, так що м'язи та кістки просвічують крізь побілілу шкіру на кісточках.