Стівен Кінг - Відродження

— Дякую, Еле, — сказав йому Джейкобз.

— Прошу. — Звертаючись до боса й не дивлячись на мене.

— Кльові штанці, — зауважив я. — Нагадують ті часи, коли «Бі-Джис» зав’язали з трансцендентальною туфтою й перейшли до диско. До них ще треба якісь вінтажні черевики на платформі.

Він нагородив мене поглядом, у якому було мало душевності [130] Гра слів. Назва жанру «соул» перекладається як «душа». (чи християнської любові, якщо вже на те), і вийшов. Не буде перебільшенням, якщо я скажу, що Стемпер погупотів геть [131] Гра слів. Прізвище «Стемпер» з англійської можна перекласти як «той, що гупає». .

Джейкобз надпив зі склянки лимонаду. За шматочками м’якоті лимона, що плавали вгорі, я зробив дедуктивний висновок, що зробили його вручну. А з того, як задріботіли кубики льоду, коли він ставив склянку на тацю, виник дедуктивний висновок, що я не помилився — руки в нього дрижать. Того дня Шерлок порівняно зі мною нервово курив у кутку.

— Джеймі, це було нечемно. — Але в голосі Джейкобза лунали веселі нотки. — Особливо як на гостя, і до того ж непроханого. Лорі було б за тебе соромно.

Апелювання до моєї матері (навмисне, я цього певен) я пропустив повз вуха.

— Хоч я й непроханий, але, здається, ти зрадів, коли мене побачив.

— Авжеж. Чого то я не зрадів би? Скуштуй лимонаду. У тебе розпашілий вигляд. І, схоже, тобі незручно.

Так і було, та принаймні я більше не боявся. Гнів — ось що я відчував насправді. Я опинився у здоровецькому будинку, оточеному здоровецьким клаптем землі, на якому, безсумнівно, десь був здоровецький басейн і поле для гольфу (хоч воно, мабуть, і надто заросло тепер травою, щоб на ньому можна було грати, та все одно то була частина маєтку). Розкішна хатинка для експериментів Чарльза Джейкобза з електрикою на схилі літ. А десь далеко Роберт Райверд стояв у кутку, і на ньому, напевно, був підгузок, бо що його найменше турбувало нині, то це відвідини туалету. Вероніка Фрімонт їздила на роботу автобусом, тому що не наважувалася більше сідати за кермо, а Еміль Кляйн досі, мабуть, перекушував сирою землею. А ще була Кеті Морз, мініатюрна сунерівська кралечка, яка тепер лежала в домовині.

«Помалу, білий хлопчику, — почув я в голові пораду Брі. — Тихіше їдеш — далі будеш».

Я скуштував лимонаду й поставив склянку на тацю. Ляпати на дорогий вишневий лак на столику не хотілося, та клята штукенція, певно, була антикварною. Так, гаразд, може, мені й було досі трохи страшно, та принаймні не в моїй склянці брязкали кубики льоду. А Джейкобз тим часом поклав праву ногу на ліву, і я помітив, що йому довелося помагати собі руками.

— Артрит?

— Так, але не сильний.

— Дивно, що ти не вилікував його святими обручками. Чи це кваліфікується як завдання тілесних ушкоджень самому собі?

Він не відповів — лише дивився на видовищний пейзаж за вікном. Кущуваті свинцево-сірі брови (одна суцільна брова, якщо бути точним) зрослися на переніссі над синіми очима, що палали лютим вогнем.

— Або ти боїшся залишкових ефектів. Так і є?

Він здійняв руку жестом «стоп».

— Годі інсинуацій. Зі мною, Джеймі, вони тобі не потрібні. Занадто наші долі переплетені для цього.

— Я в долю вірю не більше, ніж ти — в Бога.

Він повернувся обличчям до мене й знову посміхнувся — тією посмішкою, в якій були самі зуби й жодної теплоти.

— Повторюю: годі. Ти можеш сказати мені, навіщо приїхав, а я розкажу, чому радий тебе бачити.

Іншого виходу, ніж говорити прямо, у мене не було.

— Я приїхав сказати, щоб ти перестав зцілювати людей.

Він відсьорбнув ще лимонаду.

— І чого б то я переставав, Джеймі, коли це стільком людям подарувало стільки добра?

«Ти знаєш, навіщо я приїхав, — подумав я. А від наступної думки стало ще не затишніше. — Ти мене чекав».

Я відігнав її од себе.

— Декому з них не так уже й добре. — Наш головний список лежав у мене в задній кишені, але потреби витягати його не було. Усі прізвища й залишкові ефекти я знав напам’ять. Почав я з Г’ю та його інтерлюдій призматики і розповів, як він пережив ще один напад на служінні в окрузі Норріс.

Джейкобз байдуже знизав плечима.

— То від стресу. Після того в нього були ще напади?

— Якщо й були, мені він про них не розказував.

— Думаю, розказав би, бо ти був поряд, коли стався останній. Я переконаний, що з Г’ю все гаразд. А ти, Джеймі? Якісь залишкові ефекти ще є?

— Нічні кошмари.

Джейкобз постарався пирхнути ввічливо.

— Час від часу вони всім сняться, і мені теж. Але потьмарення, від яких ти страждав, минулися, правда ж? Більше жодного неконтрольованого мовлення, міоклонічних рухів і штрикання шкіри?