Стівен Кінг - Відродження

— У Кеті Морз нічого не боліло, і добровільно вона не зголошувалася. Ти витяг її з натовпу, бо вона була сексі. Візуальна цукерочка для примани лохів.

Як і Брі, Джейкобз вказав мені на те, що Морз могла накласти на себе руки з якихось інших причин. Шістнадцять років — тривалий час. Багато всього могло статися.

— Ти знаєш, що це не так, — сказав йому я.

Він трохи відпив зі склянки й поставив її на тацю рукою, що вже дуже помітно тремтіла.

— Ця розмова безглузда.

— Бо ти не зупинишся?

— Бо я вже зупинився. Ч. Денні Джейкобз більше не ставитиме наметів для служінь. Зараз в Інтернеті точаться різні дискусії й гуляють здогади про цього типа, але люди швидко втрачають цікавість. Досить скоро про нього перестануть думати взагалі.

Якщо це було правдою, то я приїхав ломитися в двері й побачив, що вони не замкнені. Та замість заспокоїти, ця думка тільки посилила мою тривогу.

— За півроку чи, може, за рік на веб-сайті з’явиться оголошення, що Пастор Денні пішов на пенсію за станом здоров’я. А потім зникне й сам сайт.

— Чому? Бо твої досліди завершено? — Та я не вірив, що досліди Чарлі Джейкобза взагалі могли колись завершитися.

Він знову повернувся обличчям до вікна, щоб споглядати ландшафт. А зрештою зняв ногу з ноги і підвівся, важко спираючись на бильця крісла для підтримки.

— Джеймі, ходімо вийдемо надвір. Хочу тобі дещо показати.

Ел Стемпер (гора жиру в дискотечних штанях 70-х років) сидів за кухонним столом і сортував пошту. Перед ним на тарілці спливав вершковим маслом і сиропом стос смажених вафель. Поряд стояв картонний пакет з-під алкоголю. Три пластмасові кошики з емблемою поштової служби США на підлозі були вщерть набиті листами й пакунками. На моїх очах Стемпер розірвав манільський конверт [133] Великий конверт формату А4 з цупкого жовтого паперу, який називають манільським, бо виготовлявся з листя бананів і абаки — рослини родом з Філіппін. і витрусив звідти лист, написаний карлючками, фото хлопчика на візку і десять доларів. Десятку вкинув у коробку з-під джину й пробіг очима листа, чвакаючи вафлею. Поряд із ним Джейкобз видавався ще худішим. Цього разу я згадав не про Адама та Єву, а про Джека Шпрота і його дружину [134] Персонажі англійського дитячого віршика. .

— Може, намет і згорнутий, — відзначив я. — Та приноси любові досі надходять.

Стемпер зміряв мене поглядом, сповненим злісної байдужості (якщо таке взагалі можливо), і повернувся до відкривання та сортування. Не кажучи вже про вафлі.

— Ми читаємо кожен лист, — відповів Джейкобз. — Правда ж, Еле?

— Так.

— І відповідаєте на кожен? — спитав я.

— Повинні, — відказав Стемпер. — Ну, я так думаю. І могли б, якби в мене був помічник. Однієї людини вистачило б, і комп’ютера замість того, який Пастор Денні перевіз у майстерню.

— Еле, ми про це говорили. Щойно ми почнемо листуватися з прохачами…

— То ніколи не закінчимо. Я знаю. Просто дивуюся, що сталося з Божою працею.

— Нею займаєшся ти. — Вираз обличчя у Джейкобза був м’який, але в очах танцювали веселі вогники. Так людина дивиться на собаку, що виконує трюк.

Стемпер не відповів, просто розпечатав наступний конверт. У ньому не було фотографії, лише лист і п’ятірка.

— Ходімо, Джеймі, — покликав Джейкобз. — Хай працює.

Із під’їзної доріжки прибудови здавалися чепурними й старанно пофарбованими. Та, підійшовши поближче, я побачив, що дошки подекуди вже потріскалися, а фарбу не завадило б освіжити. Бермудську траву, по якій ми ступали (поза сумнівом, вона обійшлася в кругленьку суму, коли озелененням маєтку займалися востаннє), треба вже було підстригти. Якщо найближчим часом цього не зробити, газон, що розкинувся на два акри, загрожував перетворитися на луку.

Джейкобз спинився.

— Як думаєш, у якій будівлі моя лабораторія?

Я показав на дощану комору. Вона була найбільша, майже така сама за розмірами, як орендована автомайстерня в Талсі.

Він усміхнувся.

— Ти знав, що штат людей, які були залучені до Мангетенського проекту [135] Кодова назва програми розробки ядерної зброї, здійснення якої почалося 1942 р. , до першого випробування атомної бомби в Білих пісках стабільно зменшувався?

Я похитав головою.

— На той час, коли бомба вибухнула, декілька модульних гуртожитків, зведених для працівників, були порожні. Є одне маловідоме правило наукових досліджень: коли кінцева мета вже близько, потреби в забезпеченні проекту мають тенденцію звужуватися.