Брем Стокер - Граф Дракула

Тут Джонатан різко перебив його:

— Чи не хочете ви, професоре Ван Хелзінк, сказати, що поведете Міну в тому жахливому стані, в якому вона знаходиться, заражену цією диявольською хворобою, в самісіньку пащу убивчої пастки? Ні за що в світі! Ні за які блага! Чи знаєте ви, що це за місцевість? Чи бачили ви це кубло пекельного прокляття при місячному світлі, зі страшними привидами, де кожна крихітна порошинка кружляє і танцює в повітрі і носить в собі зародок всепожира-ючого чудовиська, яке все знищує? Чи відчували ви губи вампіра на своїй шиї?

Але тут чіткий голос професора втрутився:

— О, мій друже, я роблю це лише з бажання вберегти місіс Міну. Боже борони, щоб я узяв її туди. У нас ще маса роботи, при якій вона не повинна бути присутня. Ми всі, окрім Джонатана, бачили на власні очі, що треба робити, щоб очистити це місце. Пам'ятай, що ми в жахливих умовах. Якщо граф і цього разу ухилиться — а він сильний, спритний і хитрий — він спатиме ще цілі сторіччя, і тоді з часом наша люба Міна піде до нього і складе йому компанію і буде такою ж, як і ті, яких ти бачив. Ти розповідав нам про їхні жадібні губи, ти чув їхній похітливий сміх. Ти здригаєшся, адже це може статися.

— Робіть, як хочете, — сказав Джонатан з риданням, — ми всі в руках Божих!

Пізніше.

Яка, проте, велика сила гроші! Чого тільки вони не роблять, якщо тільки їх правильно застосувати, і чого тільки вони не зроблять, якщо цього не зумієш. Я така рада, що лорд Годалмінг багатий, що він і містер Моріс, у якого також маса грошей, готові їх так щедро роздавати. Якби вони цього не робили, наша маленька експедиція не могла б здійснитися, в усякому разі, не так швидко, і вона не була б так добре екіпірована, як зараз. Не пройшло й трьох годин з того часу, як було вирішено, що кожному з нас належить робити, а лорд Годалмінг і Джонатан уже мали прекрасний катер, готовий відплисти за першим наказом. У лікаря Сьюарда і містера Моріса півдюжини прекрасних коней в повному спорядженні. У нас найкращі карти і всілякі путівники. Професор і я виїжджаємо сьогодні об 11 годині 40 хвилин вечірнім поїздом до Вересит, де візьмемо екіпаж, щоб поїхати в прохід Борго. Ми беремо з собою багато грошей, оскільки нам доведеться купити екіпаж і коня. Правити будемо самі, бо в цьому випадку не можна нікому довіритися. Професор знає багато мов, і я сподіваюся, що ми впораємося. У нас у всіх зброя, навіть у мене є невеликий револьвер; Джонатан дуже турбувався б, якби я не була озброєна так само, як і інші. На жаль! Я не можу користуватися тією зброєю, яка є у всіх інших: мій шрам на лобі заважає мені.

30 жовтня. Вночі.

Пишу це перед топкою парового катера. Лорд Годалмінг розводить пари: він дуже досвідчений в цих справах, оскільки у нього був власний катер на Темзі, а крім того ще один в Норфолк-броді. Ми вирішили, що пропозиції Міни вірні і граф вибрав водний шлях для повернення до свого замку: єдине відповідне місце для цього там, де Бистриця вливається в Сирет. Ми розрахували, що це буде приблизно на 47-му градусі північної широти. Нам не важко йти повним ходом навіть уночі, оскільки річка дуже повноводна, а мілини знаходяться на великій відстані одна від одної, так що по суті немає ніякої небезпеки. Лорд Годалмінг говорить мені, щоб я пішов відпочити, бо цілком достатньо, щоб на вахті знаходився один із нас. Але я не можу заснути: хіба я спатиму, коли знаю, яка небезпека загрожує моїй дорогій Міні, оскільки вона їде в ці жахливі місця! Я тішуся лише тим, що всі ми знаходимося в руках Божих… Містер Моріс і лікар Сьюард виїхали верхи набагато раніше за нас. Вони їдуть правим берегом, оддалік річки пагорбами, звідки їм добре видно річку, і таким чином можуть скоротити шлях, не підкоряючись всім вигинам русла.

Ми взялися за божевільну справу. Ось ми мчимо в мороці, і оточуючий холод змушує здригатися. Якісь таємничі звуки ночі оточують нас. Годалмінг закриває двері печі…

31 жовтня.

Все ще мчимо далі. Настав ранок, і Годалмінг спить. Я на вахті. Ранок неймовірно холодний! Досі ми бачили лише декілька човнів, але в жодному з них не було ніяких ящиків, ніякого багажу такого розміру, потрібного нам. Щоразу, як тільки ми наводили на них електричне світло прожектора, люди лякалися, падали на коліна і молилися.

1 листопада. Ввечері.

Жодних новин; за цілий день ми не знайшли нічого подібного. Ми вже ввійшли в Бистрицю, і якщо ми помилилися в своїх припущеннях, то все пропало. Ми обігнали масу човнів, великих і малих. Сьогодні рано вранці одна команда прийняла нас за казенний катер і салютувала нам.