Курт Балль - Атомний вогонь над океаном

Джек усміхаючись подивився йому вслід. Цей теж накладає повні штани від страху перед вибухівкою. Шофер плюнув на руки і взявся за роботу! Поки вантажник повернувся з корпусу, всі ящики стояли на платформі електрокара. Всі, крім одного. Джек оглянув їх і здивувався: як мало місця вони займають, коли стоять щільно один біля одного. Він поставив на місце останній ящик. Можна було б… Далі він нічого не встиг подумати. Вгору злетіли промені біло-голубого сонця…

Коли спалахнула сліпуча вогненна куля і стався вибух, хіміко-фізик Хріс Браун був за межами атомного міста. Він поспішав на будівництво тритієвого реактора. У велетенській пустелі, в її довжелезних піщаних дюнах, працювали численні екскаватори, крани і бетономішалки.

За дорученням технічного керівника Мехіко-Занда професора І. Ф. Стефсона Хріс Браун мав обговорити деякі важливі питання з керівниками будівництва.

Шофер Тедд О'Брайєн, що з деякого часу постійно возив Брауна, гірко посміхнувся і сказав:

— Мабуть, на місцевості, де випробовують танки, зручніше їздити, ніж тут. Розгортають величезну будову, а про шляхи й не думають. Пустеля велика. А бідний водій…

Раптом науковець і шофер помітили біло-голубе полум'я.

— Прокляття! Що це таке? — вигукнув Тедд О'Брайєн. Він зняв руки з керма і затулив ними очі. Машина ще прокотилася кілька метрів і застряла в піщаній ямі.

Хріс Браун, худорлявий блідий чоловік, скоцюрбившись сидів у машині. Він теж інстинктивно рвонув руки до очей. Сліпуче полум'я, немов рентгенівське проміння, висвічувало кожну кісточку на його руках.

— Атомний вибух! — вигукнув Браун.

Тедд О'Брайєн уже вистрибнув з машини, щоб підлізти під кузов, але згадав про Хріса Брауна і знову підвівся. Світло було жахливе.

— Виходьте, містер Браун, — сказав шофер, подаючи руку науковцю.

Браун важко встав, обережно виліз і сів на пісок. Це була хвора людина. Смертельні промені вже двічі настигали Брауна, а сьогодні застукали його втретє.

— Це, мабуть, корпус 37, — сказав О'Брайєн. — Знову загинуть люди.

Корпус 37? Склад? Хріс Браун Хотів підвестись, але О'Брайєн затримав його.

— Джек Зонненфельд мав сьогодні везти на склад плутоній, — згадав шофер.

— Скільки ящиків? — спитав Браун.

— Не знаю. Машину навантажують по-різному.

— Колись це мусило статися, — тихо промовив Браун. — Скажіть, Тедд, біля реактора є захисна зона?

— Щось тимчасове там зроблено: канава і кілька нір.

— Треба їхати туди. Вітер дме на нас. Коли радіоактивний пил опуститься на землю, це вам може зашкодити.

— Мені? — засміявся Тедд. — А про себе, містер Браун, ви забули?

— На мене це вже не впливає, Тедд. Мої кістки і так розм'якшені. А ви повинні берегти себе. Треба попередити про небезпеку людей, які не пішли у сховища, — Браун підвівся.

Біло-голубе сонце ще палало над місцем вибуху. Поступово почав утворюватися темно-сірий гриб. Від нього відокремлювались і піднімалися вгору найрізноманітніших форм криваво-червоні і жовті хмарки.

Над пустелею прокотився громовий гуркіт. Тедд О'Брайєн допоміг Брауну сісти в машину, зняв покривало з сидіння і накинув його на себе і вченого. Увімкнувши електромотор на найбільшу швидкість, він навпростець помчав до будівельного майданчика, де споруджували реактор.

Більшість робітників уже сиділи в сховищі — канаві з кількома довгастими заглибленнями-норами. Але кілька чоловік ще стояли на відкритому земляному насипу. Вони наділи темно-сині захисні окуляри і дивилися на красиве й водночас страхітливе видовище. Люди були вражені незвичайними контурами вогняної хмари, її яскравими, ніколи не баченими барвами. Помітивши Брауна і О'Брайєна, що вилізли з машини, накриті покривалом, чоловіки на насипу спершу розсміялись. Але, побачивши жовте, воскове обличчя хворого на променеву хворобу вченого, злякались.

— Скоріше в захисну канаву! — крикнув О'Брайєн. — Чи, може, ви хочете попасти під смертельні промені? Тож атомний вибух!

На насипу були робітники, які знали Тедда. Вони одразу послухалися його. Один за одним всі спустились у захисну канаву.

Тедд обережно відвів Брауна вниз і, звернувшись до робітників, гукнув:

— Звільніть місце для хворого!

— Ну, ну, Тедд, мені ще не так погано, — посміхнувся Браун.

— Що це на вашому покривалі? — спитав у Тедда один з робітників.