Володимир Худенко - Olya_#2

– Досить!

– Ні!! – Оля скрикнула.

І продовжила:

– То він буде поводити себе, як його власник, – як людина, що мислить, хоча воно не може мислити, воно – примітивний організм, але воно дивним чином переймає на себе якості ураженої ним системи, і воно, це вже по-друге, комунікується між собою, кожен агент, кожний ланцюг коду абсолютно непередбачувано синтезується з іншим, утворюючи конструкт…

Оля видихнула.

– …високорозвинений руйнівний конструкт. Воно піде далі, і далі, і далі.

Видих із ледь чутним стогоном.

– Тобто якби воно заразило Руанду, то поводило б себе, як Руанда, що хоче заразити екіпаж, як хотіла б заразити, скажімо, абордажну команду… А тоді, як заразило б екіпаж, воно б поводило себе, як Руанда, укомплектована навіженим екіпажем, котрий жадає лише одного – рознести креш по всій Галактиці й куди завгодно далі. Не можна сказати, що креш МИСЛИТЬ, але що це таке, якщо не мислення? Не можна сказати, що креш має свідомість, але що це таке, як не свідомість??

– Замовкни врешті!

– Ні! Ні, довбаний вилупок!! Ні!!!

Оля заверещала і струснула головою – шолом знов деактивувався, і на примружені світло-сірі оченята впали густі й закудлані каштанові пасма.

– Ти знаєш, що він з тобою зробить?! Знаєш, blyad'??

Вона шаленіла… Не вона – загнана в пастку вовчиця.

– Він уб’є, знищить тебе найбільш жорстоко, найбільш нестерпимо болюче. Сидячи в тобі і вже ставши твоїм єством, він буде картати, і рвати, і нищити, мучити, рвати і рвати… Так він зітре тебе всього. Висмокче з тебе всі соки – всі дані, уміння, допуски, коди, ресурси, і пам’ять, і все, чим ти був, витравить, вип’є і виблює. Все…

Вона аж ричала, сичала, хрипіла і клекотала.

– Бо креш – це тотальна чума, пандемія, саме високотехнологічне зло, рекурсивна погибель.

Людоїдські вовчі оченята нестерпно гляділи на Яня.

– Задосить цієї мури, я хочу померти, – неуважний помах руки. – Капітане, у вас усе готово?

– Давно.

– Чекайте-чекайте…

Янь розсміявся. Якось так кумедно, зовсім по-хлопчачому. Прикрив рот худорлявою рукою, прокашлявся.

– Так, ви НАША, – спокійно мовив потому. – Яка фактура, Господи… І чому я не зустрів вас раніше?

Він помовчав.

– Але тепер усе дарма.

Оля теж помовчала, немовби чогось очікуючи, а потім заговорила також абсолютно спокійно:

– А найцікавіше тут те, що всі оці наші здогадки абсолютно безглузді. Бо ми просто не можемо знати, як себе поведе креш. Ну абсолютно. Він АБСОЛЮТНО непередбачуваний. І в цьому його головна особливість. Ви ж знали Кальонову, правда? – продовжила без усякої зупинки. – Бачили її?

Янь якось… спохмурнів?

– Так, я бачив Юлію Кальонову.

– Бачили, як вона дихає? Чули її кашель?

– Чув.

– І думаю, ви знаєте, звідки це взялось?

Командор мовчав.

– Для решти, – Оля чи не вперше за всю розмову окинула швидким поглядом спантеличених десантників, – коротко поясню. Російська пропаганда тих часів придумала вкрай приголомшливу і драматичну історію про бойове поранення аж десь ген у рукаві Щита-Центавра та відважну адмірала, котра керувала флотом, не приходячи до тями, хих…

Оля гидливо покривилась.

– Але насправді відважна адмірал ледь не преставилась на заштатному полігоні Роскосмосу в сузір’ї Змієносця – під час випробувань третьої версії крешу. Зараження пішло по всій флотилії, і на флагманському кораблі вижила вона одна – решту всіх повбивало. Та і її заледве відкачали!.. А креш прописався в ДНК – легені їй так і не відновили до кінця війни… Подейкують, що креш взагалі створила не людина, а штучний інтелект – як вам таке?

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.