Сол Беллоу: Гендерсон, повелитель дощу

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Сол Беллоу (нар. 1915 р.) — визначний американський письменник, лауреат Нобелівської (1976) та багатьох національних літературних премій. Увійшовши в літературу на початку 40-х pp., опублікував кільканадцять романів і повістей, збірники оповідань, низку п’єс. Провідна тема творчості письменника — відчуженість людини від суспільства, пошуки нею сенсу буття. Американська критика вважає Беллоу одним з найталановитіших письменників свого покоління, проте широкому радянському читачеві його ім’я, а тим паче твори, були практично невідомі; поодинокі згадки про нього в критичних працях незмінно супроводились такими означеннями, як «конформіст», «сіоніст», а після того, як письменник у романі «Грудень декана» (1982) «в чорних барвах», а по суті, правдиво змалював життя у «соціалістичній» Румунії, до цього додалися й звинувачення в «антикомунізмі». І лише торік побачили світ російські переклади повісті «Лови момент» (1956) і роману «Герзаг» (1964).

З англійської переклав Віктор ШОВКУН [1] Шовкун Віктор Йосипович (нар. 1940 р.) — перекладач, член Спілки письменників. Перекладає з французької, італійської, іспанської, португальської, англійської мов. Серед великого творчого доробку перекладача особливо вирізняються переклади з В. Гюго, О. Бальзака, А. Франса, Ч. Павезе, В. Бласко Ібаньєса, Ф. Намори. У 1990 році В. Шовкун став першим лауреатом літературної премії імені Миколи Лукаша за найкращий переклад, опублікований протягом року у «Всесвіті», — роман Гора Відала «Сотворіння світу» (1990, № 1–4).

Перекладено за виданням: Saul Bellow. Henderson the Rain King. — Penguin Books; Harmondsworth, 1973.

Що примусило мене податися в мандри по Африці? Я не зміг би пояснити це отак відразу. Жилося мені все тяжче, тяжче й тяжче, і по якомусь часі я почув себе в цілковитій безвиході.

Згадуючи, як велося мені в ті дні, коли я купив квитка, я не бачу там жодного просвітку. Життя притисло мене так, що я почав задихатися. Все мов завертілося в несосвітенній круговерті: мої батьки, мої дружини, мої дівчата, мої діти, моя ферма, мої домашні тварини, мої звички, мої гроші, мої музичні уроки, мої пиятики, мої забобони, моя брутальність, мої зуби, моє обличчя, моя душа! Я криком кричав: «О, дайте мені спокій, хай вам грець! О, залиште мене самого!» Але як можуть вони залишити мене самого? Адже вони належать мені, вони мої.

І вони облягли мене зусібіч. Навкруг мене утворився хаос.

Одначе світ, який навалився на мої груди страшним тягарем, дав мені нагоду вислизнути. Але, щоб ви, люди, зрозуміли, як усе зі мною сталося і чому я зрештою втік до Африки, я повинен викласти вам факти. Почну, мабуть, із грошей. Річ у тім, що я багатий. Мій старий залишив мені в спадок три мільйони доларів — після сплати всіх податків. Правда, я сам вважав себе волоцюгою і мав на те підстави, до того ж і чарки не цурався. Але в скрутну хвилину я любив нишком від усіх позазирати в книжки, я шукав у них мудрі або повчальні слова й одного дня прочитав: «Немає гріхів непрощенних, і Господь не вимагає одвічної праведності». Ця істина глибоко вразила мене, і я повторював її знову й знову. Але потім забув, що то була за книжка — одна серед тисяч, залишених мені батьком, який і сам написав їх чимало. У пошуках тієї книжки я переглянув десятки й десятки томів, але знаходив тільки гроші, бо мій батько закладав сторінки банкнотами, тими, що їх знаходив принагідно у себе в кишенях, — п’ятірками, десятками, а то й двадцятками. Траплялися мені там і давно не дійсні векселі тридцятирічної давності, і «золоті» сертифікати. Всі ці знахідки звеселяли мене, нагадуючи про добрі давні часи. Отож я замкнувся в бібліотеці, щоб не набридали діти, виліз на драбину і цілих півдня витрушував з книжок усе, що там було. Гроші всіяли підлогу, але тієї книжки, де було написано про прощення гріхів, я так і не знайшов.