Борис Віан - Червона трава

Здесь есть возможность читать онлайн «Борис Віан - Червона трава» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1994, Издательство: Всесвіт, 1994, №4, Жанр: Социально-психологическая фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Червона трава: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Червона трава»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Борис Віан (1920–1959) — вельми непересічна й колоритна постать у французькій літературі XX століття. Невизнаний і зневажений за життя, він здобув своїми творами гучну посмертну славу. Його романи «Шумовиння днів» (1946), «Осінь у Пекіні» (1947), «Червона трава» (1950), «Серцедер» (1953), збірник оповідань «Мурашки» (1949) дотепер перевидаються у Франції величезними тиражами, їх перекладено багатьма мовами світу.
Віан витворює свій власний образ дійсності, що спирається не так на реальний досвід, як на певний «культурний код». Його химерна, пародійно-гротескова проза вводить читача в особливий фантастичний світ, який, проте, щонайтісніше співвідноситься з навколишньою дійсністю, а його умовні, маріонеткові персонажі відзначаються разючою людською вірогідністю своїх перечувань. Можливо, не кожному читачеві заімпонує така вигадлива письменницька манера, однак познайомитися з цим своєрідним явищем літератури, безперечно, має бути цікаво.

Червона трава — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Червона трава», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Тобі хороше, Грайко? — спитав Вольф.

— Хороше… — відказала Грайвесна не цілком упевнено. — От тільки Сапфір… Якийсь він дивний сьогодні. Ніяк не насмілиться мене поцілувати. Усе ніби озирається на когось.

— Усе владнається, — заспокоїв Вольф. — Він перепрацювавсь.

— Дай Боже, щоб так і було, — промовила Грайвесна. — Нарешті закінчили.

— Головне зроблено, — сказав Вольф, — завтра почну випробування.

— Ой, і я б хотіла подивитись, — вихопилося в Грайвесни. — Не могли б ви взяти мене з собою?

— Ні, — сказав Вольф. — Теоретично машина розрахована на одного, а потім, хто зна, що я знайду там, позаду? Тебе це, Грайко, ніколи не цікавило?

— Ні, — сказала Грайка. — Я надто ледача. До того ж завжди всім задоволена, тому й допитлива.

— Яка ти киця, — сказав Вольф.

— Чому ви так сказали, Вольфе? — спитала Грайвесна, змінивши інтонацію.

— А що я сказав? — промурмотів Вольф. — Можна черешень?

Він відчув на своєму обличчі прохолодні доторки пучок, які шукали його рот, і між губами прослизнула ягода.

Перш ніж уп’ястись у неї зубами, він дав їй нагрітись, а тоді розкусив рухливу кульку. Грайвесна була зовсім поруч, до пахощів землі домішувавсь аромат її тіла.

— Ти гарно пахнеш, Грайко. Мені подобаються твої парфуми, — сказав Вольф.

— Я не вживаю парфумів, — відповіла Грайвесна.

Вона дивилась, як одна за одною гаснуть і вмирають у яскравих спалахах зірки. Праворуч, саме над їхніми головами, три з них виробляли на якогось східного танцю. Інколи вони зникали в спіралях ночі.

Вольф неквапно перевернувсь горілиць, аби ні на мить не втрачати контакту з травою. В пошуках опори його права рука торкнулась якогось маленького звірятка. Тваринка не втікала. Він напружив зір, намагаючись розгледіти її в темряві.

— У мене під боком тепле звірятко, — сказав він.

— Дякую… — відгукнулася Грайвесна й тихо-тихо засміялась.

— Я не про тебе, — сказав Вольф. — Це кріт… чи пак кротеня. Не втікає, а все як ртуть… послухай, зараз я його гладитиму.

Кротеня замуркотіло, його червоненькі очки горіли. Вольф сів і поклав звірятко Грайвесні на груди, там, де починалася сукня, між персів.

— Яке м’якеньке, — промовила Грайвесна і засміялась. — А тут гарно.

Вольф знову впав у траву. Його очі вже зникли до пітьми. За кілька сантиметрів від його обличчя марно лежала ясна й гладенька Грайвеснина рука. Вольф присунувсь і торкнувся губами темної улоговинки в згині ліктя.

— Грайко… ти така мила.

— Ти думаєш?.. — ніяковіючи, проказала та. — Тут гарно. Поспімо?

— Можна, — відгукнувся Вольф. — Я сама про це й подумав.

Він притулився щокою до її плеча, ще трохи вугластого від надміру юності.

— Ми прокинемось усі в кротах, — сказала вона і знову засміялася своїм трохи приглушеним сміхом.

— Як духмяніють трави, — сказав Вольф. — Трави й ти. Скільки квітів. Що це пахтить конвалією? Вона вже мала відцвісти.

— Я пригадую ці квіти, — сказала Грайвесна. — Колись їх тут було повно, цілі поля, густі, як щіть на голові. Ми сідали на землю й сидячи збирали букети. Ціле море квітів. Це якась інша рослина — з помаранчевими квітками, схожими на маленькі бляшки. Я не знаю, як вона називається. В головах у мене фіалки смерті, а там, біля моєї другої руки — асфоделі.

— Ти не переплутала? — спитав Вольф звідкись іздалеку.

— Ні, — відказала Грайвесна. — Я ніколи їх не бачила, але оскільки мені подобається це слово й ці квіти, то я дала квітці таке ім’я.

— Так і буває, — сказав Вольф. — Те, що люблять, завжди поєднують. Якби ми не любили так самих себе, нудилися б самотою.

— Сьогодні ми такі самотні, — сказала Грайвесна. — Такі самотні. Ти і я… — І потішено зітхнула. — Як, усе-таки, гарно, — прошепотіла вона за хвилю.

— Ніч без сну, — сказав Вольф.

Вони затихли. Грайвесна пестила кротеня, і те солодко, тоненько мукало, як може мукати кротеня. Угорі над ними розчахнулись коридори космосу, але їх разом із зірками змивали хвилі сірого мороку. Так вони й заснули без слів на теплій землі серед пахощів закривавлених квітів. Благословлялося на світ. Від будинку долинав невиразний гамір, мудрований, як блакитна саржа. Легкий подих Грайвесни пригинав бадилинку до землі.

Розділ 6

Утомившись чекати, поки Ліль прокинеться, що могло любісінько статись і ввечері, Вольф черкнув цидулку, поклав біля неї і вийшов з кімнати. На ньому були зелені штани та куртка — така собі форма для гри в шпок.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Червона трава»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Червона трава» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Червона трава»

Обсуждение, отзывы о книге «Червона трава» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x