Володимир Владко - Ідуть роботарі

Третьою з друзів була Мадлена Стренд.

Вродлива дівчина, розумна й здібна, вона була походженням із робітничої родини, як і Тім. Такої ж жвавої і безпосередньої вдачі — вона була, проте, набагато стриманіша від Тіма. Обидва хлопці — і Тім, і Томас — залицялися до Мадлени. Але вона завжди відповідала на це жартами і не давала переваги ні першому, ні другому.

Потім їхні шляхи розійшлися. Тім познайомився з політичними студентськими колами, увійшов до комуністичної організації. Їхні відносини з Томасом Бірзом набули відразу якоїсь штучності, бо Томас ставився до всяких революційних справ одверто негативно.

Він казав:

— Те, що маємо ми в нашій країні, — найкращий зразок доброго державного ладу. Немає рації ламати все. Треба працювати, щоб наша країна ставала дедалі могутнішою державою. А всякі комуністи та анархісти здатні тільки ламати те, що існує.

Даремно Тім наводив йому приклад великої Червоної Країни, що спромоглася побудувати комуністичне життя; країни, де комуністи довели, що вони можуть, зламавши старе, добре побудувати своє, нове. Томас лише презирливо пихкав своєю люлькою.

— Дурниці! Ти там був? Ні. Я теж. І не хочу. І взагалі, годі витрачати час на недоцільні розмови. На мою думку, на світі є лише дві категорії людей. Такі, що мусять працювати і коритися — і такі, що мусять керувати і тримати в своїх руках владу. Ти з своїми комуністами бажаєш, щоб категорія, яка призначена коритися, почала все руйнувати. Для чого? Щоб керувати самій життям? Не бачу рації. Досить!

Він відвертався — і розмова на цьому незмінно закінчувалася.

На превеликий жаль, Мядлена теж не ставилася до політичних справ так, як того хотілося Тімові. Вона, правда, не висловлювалась так гостро, як Томас Бірз. Проте, все це її мало цікавило. Її захопила техніка, та ж спеціальність, яку вибрав Бірз, — радіотехніка. Вона працювала разом з Бірзом і помітно була під його впливом.

Кінець-кінцем, Тім Кроунті та Томас Бірз перестали зустрічатися. Тім переїхав до столиці, де почав працювати в газеті «Ред Стар», іноді зустрічаючись з Мадленою. Але вони завжди уникали розмов про Бірза. Тім — тому, що це було йому просто неприємно; Мадлена — з чисто жіночої делікатності.

Мадлена працювала в Нью-Гаррісі, в своїй радіолабораторії. Вона спеціалізувалася на коротких хвилях, і це її цікавило найбільше.

Техніка, скажемо прямо, була для Тіма китайською грамотою; але він завжди з щирою увагою слухав, що розповідала йому про свою працю Мадлена. Що поробиш?.. Адже Тім і досі підозріло частенько думав про Мадлену і навіть червонів, коли в редакції жартівливо говорили про його прихильність до справ, що потребували поїздок у бік Нью-Гарріса.

Одержавши відразу дві майже однакові телеграми, Мадлена задумалась. Що сталося? Чому вони обидва їдуть до Нью-Гарріса? Вона знала, що Тім має відношення до страйку, що він зв’язаний з робітничими організаціями. Знала вона також про те, що Бірз працює у Говерса і підготовляє якийсь надзвичайний винахід, про який він завжди уникав говорити. Одверто кажучи, Мадлену цікавили більше справи Бірза, ніж Тіма.

— Не знаю, що буде, коли вони зустрінуться, — прошепотіла Мадлена. — Це все одно, що вода і вогонь…

Так чи так, — Кроунті і Бірз їхали. І через якусь годину вони мали бути вже в Нью-Гаррісі.

Мадлена подивилась у вікно, що виходило на Брукленд-стріт, одну з найбільших вулиць Нью-Гарріса, яка зв’язувала центр міста із велетенськими заводами Говерса. На вулиці було тихо, тільки іноді проходили, помітно поспішаючи, поодинокі люди. Проїхав автомобіль з полісменами. З провулка вийшов робітничий патруль і рушив до заводів. Було якось тривожно, у повітрі немов пахло грозою.

«Як же той страйк знесилив місто! — подумала Мадлена. — Як було добре раніше, такий панував порядок. А тепер…»

Кілька тисяч робітників кинули працю. Страйковий комітет викинув гасло:

«Досить експлуатації! Досить працювати десять та дванадцять годин на добу! Вимагаємо восьмигодинного робочого дня, вимагаємо збільшення зарплати!»

Услід за робітниками Говерса почали страйк робітники інших нью-гарріських заводів. Страйковий комітет охоче прийняв нові робітничі загони. Але встигла зібрати свої сили і адміністрація, — дирекція заводів та керівні органи провінції. До міста стягнено силу полісменів з усієї провінції. Доходили чутки, що недалеко від міста сконцентровано навіть військо. Але, може, то була й брехня, бо уряд, очевидно, вичікував, не кидаючи надії на те, що жовтим професіональним організаціям пощастить зірвати страйк і допомогти поліції налагодити бажаний «порядок».