Дуглас Адамс: Ресторан на краю Всесвіту

— Та невже? — звернувся Форд до натовпу.

— Так! — закричало кілька голосів.

— Ні! — радісно озвалися інші.

Їм було все одно, але вони отримували задоволення від вистави.

— А колесо, — пригадав капітан, — як там з тим колесом, рибко? Як на мене, це дуже цікавий проект.

— Авжеж, — відповіла фахівець з маркетингу, — але у нас виникли деякі труднощі.

— Труднощі — скрикнув Форд. — Труднощі? Ви кажете, труднощі? Це ж найпростіший пристрій у цілому Всесвіті!

Дівчина зміряла його презирливим поглядом.

— Гаразд, містере всезнайко, — сказала вона, — якщо ви такий розумаха, то чи не скажете ви нам, у який колір його пофарбувати?

Натовп заревів, засвистів, застогнав. «Один нуль на користь наших», — подумали у юрбі. Форд стенув плечима і знову сів.

— О Боже, — простогнав він, — невже ви ще нічого не зробили?

Наче у відповідь на його запитання почувся несподіваний галас на краю галявини. Натовп не вірив своїм очам: стільки розваг за один раз! На середину стройовим кроком вийшов гурт людей числом близько дюжини, одягнених у залишки уніформ Голгафрінчанського третього полку. Половина з них ще мали при собі пістолети системи «Тут тобі й смерть», а решта озброїлися списами. Ті зачіпалися один за один під час ходьби. Усі вони засмагли, стали стрункими і надзвичайно потомилися та забрьохалися. Колона зупинилася і прибулі виструнчилися.

— Капітане! — гукнув Номер Другий — бо він був командиром загону. — Дозвольте доповісти, сер!

— Так, Номере Другий, радий вас бачити і все таке. Знайшли гарячі джерела? — запитав капітан з безнадією в голосі.

— Ні, сер!

— Так я й думав.

Номер Другий пробрався через натовп і відсалютував перед ванною.

— Ми відкрили ще один континент!

— Коли ж ви встигли?

— Він лежить за морем… — сказав Номер Другий і багатозначно примружив очі, - на схід від нас!

— Он як.

Номер Другий повернувся обличчям до юрби. Він підняв над головою зброю. Натовп захвилювався: зараз станеться щось цікаве.

— Ми оголосили цьому континентові війну!

Дикі і безтямні вигуки почулися з усіх сторін узлісся — це перевершило усі сподівання.

— Хвилиночку, — намагався перекричати усіх Форд Префект. — Зачекайте хвилину!

Він скочив на ноги і попрохав тиші. За якийсь час він домігся її, або принаймні того, що можна було назвати тишею за таких обставин. А обставини були такими: дудар став тут же компонувати національний гімн.

— А що, нам без цього свистуна не обійтися ніяк? — обурився Форд.

— Авжеж, — сказав капітан, — ми надали йому стипендію.

Форд було уже вирішив подискутувати на цю тему, але зважив, що так можна збожеволіти. Натомість він підібрав із землі замашний камінь і шпурнув його у дударя. Потім повернувся до Номера Другого.

— Отож війна?

— Так! — Номер Другий презирливо зміряв поглядом Форда.

- Із сусіднім континентом?

— Так! Тотальна війна! Щоб покінчити з усіма війнами раз і назавжди!

— Але ж там ще навіть жодної живої душі немає!

«Ти ба, цікаво завернув», — подумали у натовпі.

Номер Другий залишався незворушним. Цьому допомагали його очі, які нагадували пару комарів, що наче навмисне зависли на висоті трьох дюймів над його носом і не зважали ні на що, — ні на помахи рук, ні на ляпачку, ні на скручену трубочкою замашну газету.

— Я знаю, — сказав він, — але одного чудового дня там хтось з’явиться!

Тому ми висунули необмежений у часі ультиматум.

— Що?

- І підірвали кілька військових укріплень.

Капітан перехилився з ванни.

— Про які військові укріплення ви говорите, Номере Другий? — здивувався він.

Якусь мить той вагався, що відповісти.

— Так, сер, потенційні військові укріплення. Ну… дерева.

Його нерішучість одразу ж минулася — його очі горіли, наче метали блискавки в присутніх.

— Крім того, — ревнув він, — ми допитали газель!

Він хвацько ляснув долонею по пістолету " Тут тобі й смерть», що висів у нього збоку на ремені, і гордо відійшов під несамовиті вигуки присутніх — глядачі були в екстазі. Не ступив він і кількох кроків, як його підхопили і понесли над натовпом у своєрідному колі пошани навколо скелі.

Форд сидів і від нічого робити перебирав камінці.

— Ну, а що ви ще встигли зробити? — поцікавився він, коли вщух гамір привітань.

— Ми дали поштовх розвиткові культури, — сказало дівча, фахівець з маркетингу.

— Та невже? — здивувався Форд.

— Так. Один з наших кінорежисерів уже знімає захоплюючий фільм про печерних людей.