Віталій Геник
Зіркоходи
Науково-фантастична повість у оповіданнях
Розділ І. Кладка над прірвою
Вітаю, Олю!
Якщо ти читаєш ці рядки, значить, – одне з двох. Або «Голіаф» з імформкапсулою розійшлися у просторах – і тоді ймовірність потрапити на Землю під великим питанням. Або ж усе гаразд, – мої поневіряння закінчилися щасливо, і скоро ми побачимось. Чи не побачимось – може ж так трапитися, що ти не захочеш бачити мою мармизу після всього, що сталося між нами… Каюся, я худобина, і якби міг зараз повторно обирати між космосом і тобою… Ну, що тут скажеш, дурень заднім розумом багатіє…
Якщо ж послання моє строчиться у вічність… Гм, тоді вся надія на співчуття якогось чужинського, неземного створіння, хе-хе…
Та все ж я адресую ці нотатки тобі. Либонь, здогадуєшся чому, наперекір усьому. Так, я дуже змінився останнім часом – небезпека й непевність у завтрашньому дні перетоплюють душу, мов податливий віск. Але головне лишилося незмінним… просто хочу, щоб ти це знала. Байдуже, чи значить це для тебе хоч щось. Зараз мені досить усвідомлення, що ти десь існуєш, що ти в безпеці й, сподіваюся, щаслива. І що не забула ще обіцянки при нагоді затопити мені в самовдоволену нахабну пику. Якось це допомагає відчувати сув’язь часів, просторів і душ.
І потім – кому ж мені ще писати? Такі послання не випадає надсилати батькам чи геть чужим людям. Перші хвилюватимуться, другим буде однаково. Ти – інша річ, відомо ж, що від любові до ненависті… Жартую, жартую – не супся, а краще наберися терпіння. Не виключено, що розповідь моя буде довгою. Якщо дуже пощастить.
Отже, ми десь у чорта на рогах.
Щось певніше напишу згодом…
Ситуація дещо прояснилася. Ми направду в чорта на рогах, це абсолютно точно.
Оддалік від корабля кипить і вирує червоний гігант без імені й звання. Навколо – цілі хмари зоряних стовпищ, такі густі й сліпучі, що боляче дивитися. Годі виокремити з них опрічну іскорку – сяйва навкруги значно більше, ніж космічної пітьми.
Зазвичай нові світи відкривають астрономи, шлях до них торують автоматичні станції, й лише потім на екзопланети вирушають розвідувальні місії.
В нашому ж випадку все сталося інакше. Винні в цьому не ми, і навіть не навігаційна система зорельота, яка, до речі, виявилася цілком справною. Річ у самому просторово-часовому континуумі, що учворив із нами один зі своїх підступних жартів.
Після відчалення від ксенологічного стаціонару біля Денеба, куди ми доправляли пошту й дрібні вантажі, ніхто не очікував жодних сюрпризів. Наш старий «Голіаф» – колишній розвідник із надійним двигуном Глома. Ще жодного разу кораблі цієї серії не підводили – це тобі не модерні непередбачувані трансери, що не так давно прийшли їм на зміну. І все ж…
Входження в гіпертунель минуло щасливо. А от вийшли ми звідти аж ніяк не у штатному режимі. Простіше кажучи, нас викинуло у звичну метрику, мов поплавець із виру. Штурман Ліберман допіру пояснював, що якимсь чином «Голіаф» із головного гирла кротовини ускочив у бокове відгалуження – випадок майже неймовірний, та бач – він випав саме нам!
І тепер ми гадки не маємо, де опинилися. Кібермозок невтомно сканує довкілля, однак не знаходить в осяжному просторі жодного знайомого орієнтиру. Це може означати лише одне: нас занесло не в рідну Галактику, ба навіть не в котрусь із сусідніх зоряних систем. Дім так далеко, що уява пасує при спробі усвідомити весь безмір між нами й Землею.
Усім нам збіса страшно… Правда, для паніки поки що нема підстав. Наш капітан поклав «Голіаф» у дрейф і наказав розкрити всі наявні батареї, щоб накопичити якомога більше енергії для зворотного стрибка. Приблизно за тиждень ми будемо готові спробувати щастя ще раз. Шанси потрапити у знайомі палестини – 50 на 50, тобто вельми високі. Перед стрибком випустимо в гіпертунель інформкапсулу, де будуть і ці нотатки – про всяк випадок, адже не виключено, що наші шляхи розбіжаться. В такому разі люди мають дізнатися про існування невідомого підпросторового ходу…
А тим часом розконсервовано дослідницьку частину корабля й ухвалено рішення вивчити систему цієї червоної зірки. Допіру з’ясувалося, що планет тут лише п’ять, із них найдальша виявилася крижаною пустелею, найближча – кам’яним пеклом, а ще дві – газовими недосонцями. Тільки четвертий світ виглядає перспективним для відрядження туди експедиції – в лініях спектру його атмосфери ми знайшли достатньо кисню, хоч сама газова оболонка тонша від земної. Не виключено, що там може існувати органічне життя. От здорово було б! Назвав би твоїм іменем, скажімо, вічнозелене дерево чи якогось хижого пухнастого звіра… Ну, наразі рано загадувати, побачимо…
Читать дальше