Айзек Азімов: І що воно таке — кохання?

Мардж нерішуче сказала:

— Чи це справді було, містере?

Чарлі кивнув головою.

— Я теж пам’ятаю.

— І розказати нікому не можна… — мовила Мардж.

— Авжеж ні. Скажуть, що ми божевільні. А знаєте що?

— Гм… А що? — насторожилась Мардж.

— Послухайте… Я розумію, що вам було ніяково. Але ж я не винен.

— Не хвилюйтесь. Я знаю. — Мардж втупила очі в дошки платформи.

Поїзд гуркотів уже гучніше.

— Я хотів вам сказати, що ви таки справді непогана з себе. Я просто засоромився й не сказав цього тоді.

Вона раптом усміхнулася.

— Нічого, нічого.

— Може, зайдемо кудись вип’ємо по чашці кави? Моя жінка ще не жде мене додому.

— Ну що ж… Мій Ед теж поїхав за місто на неділю, а малого я відвезла до мами. І вдома в мене нікого нема…

— Ну то ходімо. Ми тепер наче знайомі.

— Атож, — засміялась вона.

Підійшов поїзд, але вони вже спускалися вузенькими сходами з платформи на вулицю.

Вони справді випили по коктейлю-другому, а потім Чарлі довелося провести її додому, бо вже стемніло, а коли опинились біля її дверей, Мардж не могла не запросити його до квартири — на кілька хвилин, звичайно.

Тим часом засмучений Ботакс, що вже вернувся на космічний корабель, робив останню спробу довести, що він мав рацію. Поки Гарм готувався відлетіти, він квапливо натяг відеоекран, щоб востаннє побачити своїх піддослідних. Він сфокусував апарат на Чарлі й Мардж у квартирі. Тепловий вусик його напружився, і цятка над очима замигтіла справжньою веселкою кольорів.

— Капітане Гарм! Капітане! Дивіться, що вони роблять!

Але в ту саму мить корабель вихопився з затриманого часу.

Мається на увазі американський еротичний журнал «Playboy».