Савченко Иванович - Назустрiч зорям

Берн розповідав Німайєру:

— Колись один середньовічний медик запропонував простий спосіб нескінченного продовження життя. Він вважав, що для цього досить заморозити себе і в такому вигляді зберігати себе десь у погребі років дев’яносто, а потім одігріти й оживити себе. Можна пожити років десять у цьому столітті, а потім знову заморозити себе до кращих часів. Правда, сам цей лікар чомусь не побажав прожити зайву тисячу років і помер своєю смертю на шостому десятку. — Берн весело примружив очі, прочистив мундштук і вставив нову сигарету. — Так, середні віки… В наш чудодійний двадцятий вік найбезглуздіші ідеї середньовіччя стають реальністю. Радій став тим філософським каменем, який може перетворити ртуть або свинець на золото. Ми не винайшли вічного двигуна — це суперечить законам природи — зате відкрили вічні, завдяки їх здатності самовідновлюватися, джерела ядерної енергії… І ще одна з ідей: в 666 році майже вся Європа чекала кінця світу. Але якщо тоді причиною цьому були лише кабалістичний смисл числа «666» і свята віра в апокаліпсис, то тепер ідея про «кінець світу» має під собою реальний ґрунт у вигляді атомних і водневих бомб…

Так ось про заморожування… Ця наївна вигадка середньовічного медика тепер теж набула наукового смислу. Ви знаєте про анабіоз, Німайєр? Його відкрив Левенгук у 1701 році. Це загальмування життєвих процесів за допомогою холоду або, в інших випадках, висушування. Адже холод і відсутність вологи значно сповільнюють усі хімічні й біологічні реакції. Вчені вже давно здійснили анабіоз риб і кажанів: холод не вбиває їх, а, навпаки, зберігає. Звичайно, помірний холод… Анабіоз — це по суті подовжена клінічна смерть. Справа в тому, що людина чи тварина помирають не відразу після того, як зупинилось серце або припинилося дихання. Минула війна дала можливість медикам глибоко дослідити клінічну смерть. Деяких тяжкопоранених пощастило повернути до життя навіть через кілька хвилин після зупинки серця, причому, візьміть до уваги, це були смертельно поранені. Ви фізик і, може, не знаєте…

— Я чув про це, — схилив голову Німайєр.

— Слово «смерть», безперечно, втрачає своє страшне значення, коли до нього додається цей медичний епітет «клінічна». Справді, існує немало проміжних етапів між життям і смертю: сон, летаргія, анабіоз, під час яких життєві процеси в людському організмі уповільнюються. Всім цим я й займався в останні роки. Щоб максимально загальмувати життєдіяльність організму, треба довести анабіоз до його межі — стану клінічної смерті. Мені це вдалося. Спочатку я робив досліди на жабах, кроликах, морських свинках, більшість з яких загинули. Згодом, встановивши закономірності й режим охолодження, я наважився «умертвити» на деякий час свою мавпочку — шимпанзе Мімі.

— О, я бачив її! — вигукнув Німайєр. — Вона весела, стрибає по стільцях і канючить цукор…

— Це так! — перебив його торжествуючий Берн. — Але Мімі чотири місяці пролежала охолоджена майже до нуля і оточена контрольними приладами.

Берн нервовим рухом узяв нову сигарету і вів далі:

— Нарешті був здійснений найважливіший і найнеобхідніший дослід: я піддав граничному анабіозу самого себе. Це було в минулому ропі. Пам’ятаєте, в той час говорили, що професор Берн тяжко хворий? Я був більш ніж хворий, — я був мертвий цілих шість місяців. І ви знаєте, Німайєре, це дуже своєрідне відчуття, якщо так можна назвати відсутність будь-яких відчуттів? У звичайному сні ми хоч і сповільнено, але все-таки сприймаємо ритм часу, — в даному разі цього нема. Я відчув щось на зразок непритомності від наркозу. Потім настали тиша й морок. І знову повернення до життя. По той бік не було нічого…

Берн сидів витягнувши ноги і заклавши за голову худорляві загорілі руки. Очі його за склом окулярів дивилися задумливо.

— Сонце… Яскрава кулька, що ледве-ледве освітлює куточок безмежного чорного простору. Навколо нього — кульки, ще менші і холодніші. Життя на них цілком залежить від Сонця… І ось на одній з таких кульок з’являється людство — племена мислячих тварин. Як воно виникло? Про це склали багато легенд і гіпотез.

Безперечно одно: для народження людства потрібен був величезний катаклізм — геологічний струс на нашій планеті, який би змінив умови життя вищих тварин — і мавп. Усі одностайно твердять, що таким катаклізмом було зледеніння. Різке похолодання в північній півкулі, оскудіння рослинної їжі примусило вищих мавп узяти в руки камінь і палицю, щоб добувати м’ясо, примусило пристосуватися до праці і полюбити вогонь.