Костянтин Ціолковський - На Місяці

Знесилені, виснажені тугою, голодом та холодом, ми не могли бігти так швидко, як раніше.

Ми замерзали.

Сон змагав то мене — фізик стримував друга, то його самого, і я будив його від сну, смертельного сну, фізика, що з’ясував мені значення цього жахливого останнього засипання.

Ми підтримували й підкріпляли один одного. Нам, пам’ятаю, і на думку не спадало покинути один одного й віддалити час сконання.

Фізик засипав і марив про Землю; я обнімав його тіло, намагаючись зогріти його своїм…

Привабні мрії: про теплу постіль, про вогник у комінку, про їжу — охопили мене… Круг мене рідні обличчя… Турбуються за мною, жаліють…

Мрії, мрії… Блакитне небо, сніг на сусідньому дахові… Пролетіла пташка… Обличчя, обличчя знайомі… Лікар… Що він каже?

«Летаргія, довгий сон, небезпечне становище… Чимало зменшилась вага… Дуже схуд… Нічого. Дихає краще… Чутливість відновлюється… Небезпека минула».

Кругом мене радісні, хоч і заплакані обличчя.

Сказати коротше, я спав хорим сном і тепер прокинувся: ліг на Землі й прокинувся на Землі; тіло залишилось тут, думки полинули на Місяць.

І все таки я довго марив: питав про фізика, балакав про Місяць, дивувався, як попали на нього мої друзі; земне плутав з небесним: то уявляв, що я на Землі, то знов бачив себе на Місяці.

Лікар заборонив перечити мені й дратувати… Боялися, що збожеволію.

Дуже поволі я приходив до пам’яті, а ще повільніше одужував.

Нічого й казати, що фізик дуже здивувався, коли я йому розповів усі ці пригоди. Він порадив мені їх записати й трохи доповнив своїми поясненнями.

Селенографія— наука про Місяць.

Селеніт— уявний мешканець Місяця.