Світлана Гільман - Скарби феї Моргани

– Що тут відбувається? – Джеффрі шукав свого друга і прибіг на шум. Він побачив перелякану, трохи пошарпану Елліс, і Майкла, який направив на Теда свою чарівну паличку.

– Тед захистив мене, – відповіла йому Елліс, – а тепер Майкл хоче на нього напасти. Джефф, зроби ж що-небудь! – вона благально подивилася на Джеффрі. Але він нічого не встиг зробити: Майкл змахнув паличкою в бік свого суперника, і з неї вилетів білий промінь. Тед був беззбройний. Механічно він захистився рукою, і, о диво: з його долонь з'явився блакитний прозорий щит. Білий промінь вдарився в нього, відскочив, і повернувся назад, збивши Майкла з ніг.

Джеффрі і Елліс з захопленням дивилися на Теда. Але юнак і сам не зрозумів, що зробив і з подивом оглянув свої долоні. Ніхто з них не помітив, як Майкл насилу піднявся і пішов.

– Тед, це було круто! – вигукнув Джефф.

Юнак не відповів, так як ще не оговтався від того, що відбулося.

– Класно, Тед, і дякую тобі, – посміхнулася йому Елліс. – Вибачте, я піду до себе.

Елліс пішла, а Тед сумно дивився їй услід.

– Не переживай, – Джеффрі поклав йому руку на плече, – А хочеш, через кілька днів я влаштую вечірку? Запрошу кілька однокласників, в тому числі і Елліс. І у тебе буде шанс запросити її на побачення.

– А вона прийде? – Тед подивився на Джеффрі з надією.

– Звісно! Мені вона не відмовить – я вмію переконувати.

– Було б непогано. Ти не образишся, якщо я піду в кімнату? Щось мені не по собі.

– Ти думаєш, я залишуся один веселитися в залі? Нізащо! До речі, після твого вчинку вона подивилася на тебе з захопленням, – зауважив Джеффрі, і Теду стало тепло на душі від цих слів.

На наступний ранок, попрощавшись з усіма, Тед і Джеффрі зі своїми речами спустилися в двір. Ось і все, закінчилися щасливі шкільні роки. Що чекає їх там, в новому житті? Якщо Тед трошки і представляв своє майбутнє, то для Джеффрі воно було невідомим.

Друзі тепло прощалися один з одним, обіцяючи зателефонувати в найближчі дні. Їм було сумно усвідомлювати, що більше ніколи в житті вони не переступлять поріг своєї школи (як учні), тому відтягували свою телепортацію, як могли. Але час не зупиниш. Останні «пока, дзвони», і кожен натиснув на камінь свого перстню.

Через кілька днів після закінчення школи Тед домовився про зустріч з Третім Магістром. Він добре відпочив після важкого навчального року, і йому не терпілося зайнятися справою. Хоча, робота в музеї Теду здавалася нудним заняттям, але пропажа співробітника музею підбурювала його цікавість. Втім, співробітник міг зникнути або добровільно, або через особисті проблеми, які не пов'язані з музеєм.

За п'ятнадцять хвилин до призначеної зустрічі Тед подумав про Магістрат і натиснув на камінь свого перстню-порталу. Як і слід було очікувати, він виявився перед головним входом в святая святих чарівного світу.

Магістрат Чарівників Великобританії перебував в Лондоні. За часів секретності він був невидимий для звичайних людей. Тепер же, кожен міг побачити це великий будинок, а в певні години і дні – відвідати з екскурсією. Щоб не бентежити звичайних людей, всередині будівлі не було навіть натяку на диво. Але так тільки здавалося на перший погляд. У Магістраті було дуже багато дверей, невидимих для непосвячених. І вели вони в кімнати, де вчені-маги вдосконалювали силу чарівництва, винаходили нові зілля, проводили експерименти, створювали нові чарівні артефакти, зберігали знання… Розповідали, що в підземеллях навіть тримали в'язнів.

Тед увійшов в Магістрат. На вході його зустрів охоронець, який поцікавився у юнака, з якою метою він прибув в Магістрат. Після короткого пояснення, охоронець пропустив Теда всередину і розповів, як пройти до Третього Магістру.

Тед пройшов по великому залу, де туди-сюди снували по своїх справах чарівники і чарівниці. Повернувши направо, він зіткнувся з високим чоловіком.

– Ой… – пискнув Тед від несподіванки. – Вибачте будь ласка…

– Нічого страшного, – відповів той. Тед продовжив свій шлях, але чарівник гукнув його: – Стривайте, ви ж Тед Спенсер?

Юнак обернувся. Цікаво, хто тут, в Магістраті, міг його знати?

– Так це я. Але, вибачте, я вас не пам'ятаю.

– Альфред Фортеск'ю, батько вашої однокласниці – вже, правда, колишньої однокласниці – Елліс. Ми зустрічалися з вами. Це було давно – чотири роки тому.

– Так правда.

Тед зніяковів. Це ж треба – зіткнутися в Магістраті з батьком Елліс! А він і забув, що той працював помічником Другого Магістра. Цікаво, чи зручно запитати його, як вона поживає, чи ні? Всі ці думки промайнули в голові Теда зі швидкістю блискавки.