Стивен Кинг - Стрілець. Темна вежа І

Стрілець згадав провалля в підгірному краї, а потім звів очі до неба, де мерехтіли й складалися в сузір’я міріади зірок.

— Це не має значення, — сказав він тихо. — Тепер.

Чоловік у чорному вміло перетасував карти. Колода була величезною. Задній бік карт прикрашали якісь завитушки.

— Це карти таро, стрільцю. У певному розумінні. Суміш звичайної колоди і карт, які зробив я сам. А зараз дивись. Уважно дивись.

— На що дивитись?

— Я розповім твоє майбутнє. Сім карт чекають, щоб їх перевернули, по одній за раз, і поєднали з іншими картами. Я не робив цього відтоді, як стіни Ґілеада ще міцно стояли на землі, а дами грали в очки на західному дворі. І підозрюю, що такої історії, як у тебе, карти ще не розповідали мені ніколи. — У голос знову почали закрадатися знущальні нотки. — Ти останній шукач пригод у цьому світі. Останній хрестоносець. Мабуть, це дуже тішить тебе, Роланде! І все ж ти й гадки не маєш, як близько підійшов до Вежі зараз, знову вирушаючи в мандрівку. Довкола твоєї голови обертаються світи.

— Що значить «знову вирушаючи»? Я ніколи й не припиняв її.

У відповідь чоловік у чорному щиро розсміявся, але не сказав, що такого смішного знайшов у цих словах.

— Годі вже, віщуй моє майбутнє, — грубо нагадав Роланд.

І ось розкрита перша карта.

— Повішений, — оголосив чоловік у чорному. Темрява каптуром оповивала його голову. — Втім, тут, без зв’язку з іншими картами, він означає силу, а не смерть. Це ти, стрільцю, Повішений, що затято бреде до своєї мети, долаючи провалля На’ару. Одного супутника ти вже вкинув у те урвище, правда?

Стрілець промовчав, і чоловік у чорному відкрив другу карту.

— Моряк! Зауваж, яке в нього чисте чоло. Щоки без натяку на щетину, ображений погляд. Він тоне, стрільцю, і ніхто не кине йому рятувальну мотузку. Це хлопчик. Джейк.

Стрілець поморщився, але нічого не сказав.

Розкрита третя карта. На плечах у юнака, огидно кривляючись, сидить павіан. Обличчя юнака підняте вгору, на ньому застигла гримаса карикатурного жаху. Придивившись пильніше, стрілець побачив, що павіан тримає в лапах батіг.

— В’язень, — сказав чоловік у чорному.

Полум’я багаття відкидало на обличчя осідланого тривожні тіні, що метушилися й зникали. Від цього складалося враження, що воно рухається, спотворюючись від невимовного і безмовного переляку. Стрілець відвів погляд.

— Трохи нервує, правда ж? — спитав чоловік у чорному таким тоном, наче от-от захихоче.

І розкрив четверту карту. Жінка з шаллю на голові сидить біля прялки. У непевному світлі стрільцеві здалося, що вона хитро посміхається і плаче водночас.

— Дама тіней, — відзначив чоловік у чорному. — Тобі не здається, що в неї два обличчя, стрільцю? Так і є. Як мінімум два обличчя. Вона розбила синю тарілку!

— Що це означає?

— Не знаю.

І стрілець подумав, що цього разу — принаймні раз — його супротивник сказав правду.

— Навіщо ти показуєш мені ці карти?

— Жодних питань! — різко заперечив чоловік у чорному. І все ж посміхався. — Не питай. Просто дивись. Якщо тобі від цього стане легше, вважай це просто безглуздим ритуалом. Як у церкві.

Він порснув зі сміху і розкрив п’яту карту.

Жнець із моторошнуватою усмішкою стискає в кістлявих пальцях косу.

— Смерть, — буденним тоном сказав чоловік у чорному. — Та не твоя.

Шоста карта.

Тільки глянувши на неї, стрілець одразу відчув, що в животі заворушилося якесь дивне передчуття. Жах у ньому змішався з радістю, і назви цьому почуттю не було. Йому здавалося, що його зараз знудить, і водночас хотілося танцювати.

— Вежа, — тихо мовив чоловік у чорному. — Ось вона — Вежа.

Стрільцева карта лежала в центрі розкладу, а інші чотири — по кутках, як планети-супутники довкола зірки.

— А цю куди? — спитав стрілець.

Чоловік у чорному поклав Вежу на Повішеного, повністю закривши його.

— І що це означає? — спитав стрілець.

Чоловік у чорному не відповів.

— Що це означає? — повторив Роланд, згораючи від нетерпіння.

Чоловік у чорному знову промовчав.

— Будь ти проклятий!

Відповіді не було.

— А бодай тобі світу не бачити. Що на сьомій карті?

Чоловік у чорному розкрив сьому. По осяйному блакитному небі піднімається сонце. Довкола нього пустують купідони та маленькі феї. Під сонцем — неозоре червоне поле. Троянди чи кров? Стрілець не міг сказати. «Мабуть, і те, і те», — подумав він.

— Сьома карта — це Життя, — тихо сказав чоловік у чорному. — Але не для тебе.