Клайв Стейплз Льюис - Лев, Біла Відьма та шафа

– …але ж Едмунд стверджує, що то була така гра: хто краще вигадає, щоб йому повірили.

– Ось воно що… Саме це й заслуговує найприскіпливішої уваги, – зазначив Професор. – Вибачте мені, але кого ви вважаєте чеснішим: сестру чи брата?

– Отож-бо й воно! – обізвався Пітер. – Досі я, не вагаючись, сказав би, що Люсі.

– А ти як гадаєш, моя люба? – звернувся Професор до Сьюзан.

– А я, – не вагаючись, відповіла Сьюзан, – я вважаю так само. Але погодьтесь: цей ліс у шафі, а в лісі – фавн… Щось не дуже схоже на правду…

– Так далеко мої знання не сягають, – визнав Професор. – Але якщо чесну людину звинувачують у брехні – це конче серйозно, це вже дуже серйозне звинувачення.

– Нас не стільки непокоїть те, що вона каже неправду, скільки те, що насправді вона каже правду, – розтлумачила Сьюзан.

– Ви мали на увазі, що вона – несповна розуму? – не знітився Професор. – З’ясувати це щонайпростіше: достатньо пильно придивитися до неї та побалакати про щось стороннє.

– Отже… – запнулася Сьюзан. Вона і уявити не могла, щоб доросла людина розмірковувала таким чином, і дещо розгубилася.

– Логіка! – тим часом продовжував Професор, звертаючись більш до себе, аніж до слухачів. – Чому їх тільки навчають у сучасних школах? Існує три вірогідності: або ваша сестра – брехуха, або вона божевільна, або вона каже правду. Розглянемо їх по черзі: ви впевнені, що вона не бреше, і, вочевидь, вона не божевільна. Тож залишається одне: до появи інших свідчень визнати, що вустами вашої сестри говорить істина.

Сьюзі кинула на нього допитливий погляд – судячи з виразу обличчя, кепкувати з них Професор нібито не збирався.

– Але як таке може бути? – здивувався Пітер.

– Може бути «що»? – у свою чергу, не зрозумів Професор.

– З одного боку, – почав розмірковувати вголос Пітер, – якщо все те, що бачила Люсі, насправді існує, чому ж тоді не бачать того інші, коли потрапляють у шафу? Ми ж разом усе там роздивились і нічогісінько не знайшли – це визнала навіть сама Люсі.

– І що з того випливає? – скинув брів Професор.

– Та як же, сер? Якщо якісь речі існують, то вони існують у певному місті у певний час, незалежно від нашого бажання…

– Та невже? – закинув Професор.

На цей раз Пітер не знайшовся, що відповісти. Натомість сказала Сьюзан:

– Але ж у Люсі просто не було часу зникнути кудись надовго, навіть якщо і було б куди. Вона вибігла з кімнати за якусь хвилинку услід за нами. А з її слів вона була відсутня принаймні годину, та ще й не одну.

– Саме це й доводить вірогідність історії, – кивнув Професор. – Якщо у цьому домі – а треба визначити, що цей дім – незвичайний, де я й сам знаю далеко не все, – дійсно є хід до іншого світу, тобто якщо припустити, що ваша сестра повернулася саме звідти, то я не здивуюсь тому, що там час плине якось інакше, ніж у нас, і тому, скільки б вона там не була, до нашого часу це ніякого відношення не має. З іншого боку, мені щось не віриться, щоб дівчинка у її віці отак узяла та самотужки вигадала таку своєчасну дрібничку. Якщо б у неї на меті і справді було би ввести вас в оману, вона, напевне, подбала б і про те, аби надати своїй історії більшої вірогідності. А для того тільки й треба було – чим довше просидіти у шафі до того, як вийти до вас розповідати казки.

– Невже ви насправді гадаєте, Професоре, ніби десь тут, просто так, за рогом, можуть критися інші світі? – ніяк не міг заспокоїтися Пітер.

– У будь-якому разі це не суперечить вірогідному, – відповів Професор, знімаючи з носа окуляри та протираючи скло. – Чого їх навчають у тій школі? – знову пробуркотів він.

– То що ж нам робити? – відчуваючи, що розмова перетікає у якесь нове русло, відгукнулася Сьюзан.

– Люба моя юна леді, – пишномовно звернувся до неї Професор, окинувши виразним поглядом обох дітлахів, – а чи не спадала вам, часом, на думку ідея, яку поки що ніхто не запропонував, яка може здатися навіть неочікуваною, але яка тим не менш заслуговує на те, щоб її випробували?

– Що ж це за ідея? – підхопилася Сьюзан.

– Кожному займатися своїм ділом, – наголосив Професор.

Так і вирішили.

Для Люсі це обернулося на краще. Пітер прослідкував за тим, аби Едмунд не прискіпувався до сестри. А про шафу ніхто й не згадував, ніби її й не було. Припинилися не тільки балачки, не чути було навіть натяків на горезвісну шафу. Тож здавалося, що про подальші пригоди годі було і мріяти. Та склалося інакше.