Катерина Боброва - Риль. Любов дракона

Одним кінцем труба кріпилася до борту корабля, другим йшла прямо в воду. Її рятівники або викрадачі, розберемося пізніше, припливли на смішному підводному кораблику. Довга, схожа на змію, яка щойно пообідала, штуковина висіла під водою. Прозора труба йшла прямо в її черево. На тому кінці дівчину зловили, поставили на ноги і мовчки, контролюючи кожен рух, повели коридором.

Провідник штовхнув Риль в крихітну комірчину, замкнув за нею двері. Камера була близько метра в довжину і стільки ж в ширину. Більшу частину займав тапчан, на який і сіла дівчина, підібгавши під себе ноги, щоб хоч якось зігрітися. Плащ остаточно промок, втома брала своє, і Риль занурилася в якусь дивну дрімоту. Крізь заціпеніння вона почула, як повертається замок у дверях, але сил отямитися не було. Її потрусили, гукнули, потім просто підняли на руки і кудись понесли.

Яскраве світло різонуло очі. Дівчину опустили на стілець, що стояв у центрі круглої з низькою стелею кімнати, трохи притримали, коли вона стала завалюватися на бік.

– Хто ти і що ти робила на кораблі Аграли?

Риль зіщулилася. Близько десятка чоловіків, одягнених в однакову чорну з синіми смужками на рукавах і комірі форму, пильно розглядали її.

– Та що з нею говорити? – тут же підскочив один з них, сережка у вигляді срібного півмісяця хитнулася в такт. – Катувати треба! Ви на її обличчя подивіться! Відразу видно – продажна тварюка. Придавити, та й край.

– Заспокойся, Харзере, тобі слово не давали, – поставив його на місце капітан. Риль одразу впізнала його за голосом, та й вишитий якір на плечі кітеля не залишав сумнівів, хто перед нею. – Ти можеш говорити? Можеш пояснити свою присутність на кораблі Аграли?

Риль знизала плечима. Правда була занадто неймовірною і небезпечною, щоб її викладати, не знаючи, якою мастю грає противник. Але ж щось шукали вони на тому кораблі? А може, не що, а кого? Версія не гірша за інші, чому б і ні.

– А що ви там робили? Шукали когось?

Наступної миті Риль опинилася в повітрі, а рука Харзера міцно стискала її горло.

– Відповідай, де вона, тварюко! Поки я з тебе все твоє чаклунство не видушив. Почну кишки випускати, одразу заговориш, – кричав він їй в обличчя, не перестаючи стискати пальці.

Риль вже не сипіла і не намагалася розчепити залізні пальці зі свого горла, вона покірно повисла на руці цього божевільного. Світ втратив свою різкість, навіть голос мучителя затих.

Раптово хватка зникла, і Риль з усього маху впала на підлогу. Цілюще повітря наповнило легені.

– Я останній раз тебе попереджаю, твоя високосте, ще раз втрутишся, і ти у мене своїм ходом за нами підеш, і плювати мені, яке в тебе походження.

– Найвище, – буркнув Харзер, піднімаючись з підлоги. На дівчину він не дивився. – Добре. Але я доповім, куди слід, що ти панькаєшся з темними, капітане.

– Та хоч намалюй, головне – не заважай, – беззлобно відмахнувся той.

Риль за час їх суперечки трохи прийшла до тями, перестала хрипіти і розкривати рот, як викинута на берег риба.

Всередині неї все клекотіло від злості. Нехай він хоч тричі високість, душити її нікому не дозволено. До того ж зараз багато що залежить від того, як вона себе поведе – залишиться тремтячою переляканою дівчинкою чи…

Риль встала і попрямувала до дверей. Двоє матросів тут же заблокували їй дорогу. Мовчки повернулася, демонстративно взяла стілець, приставила до стіни, сіла, насунувши на голову капюшон. Все, вона втомилася, замерзла і, здається, захворіла, і плювати їй на цей допит. Відповідати на питання душителя вона не збирається.

– Я так розумію, співпрацювати ти відмовляєшся, – присів поруч з нею навпочіпки капітан, – і що нам треба зробити, щоб це виправити?

– Капітане! – обурено завив Харзер.

– Замовкни, – гаркнув той, остаточно виходячи з себе.

– Гарячий чай, карта, сухий одяг і душ, – сиплим голосом відповіла Риль.

– І все? – здивувався капітан. – Я був упевнений, що ти забажаєш як мінімум половину королівської скарбниці.

– А що, у короля пристойна скарбниця? – зацікавилася дівчина.

– Не те слово, – посміхнувся капітан, – він готовий віддати все, що завгодно, за повернення дочки. Чай зараз принесуть, карта тут. Душ і одяг будуть пізніше. Усе?

– Поки – так, – кивнула, – до скарбниці повернемося пізніше, – і не без задоволення почула, як збоку заскреготав зубами від люті Харзер.

Для того щоб підійти до столу, довелося зібрати залишки сил. Невже вона дійсно захворіла? Як невчасно!