Катерина Боброва - Риль. Любов дракона

Коридор уперся в кручені сходи, що круто вели вниз. Спускалися довго. Риль нарахувала поверхів п'ять. Три надземних і два підземних. Ах, так, палац стоїть на пагорбі. Так що заглиблюватися можна сміливо.

Його Високість почувалася чудово. Полювання пройшла вдало і попереду лише насолода, головне – розтягнути її подовше. Але спочатку офіційна частина – допит темної. Зате потім… потім вона буде цілком у його владі.

Дівчину ввели в маленьку кімнату з низькою стелею, посадили на стілець, що стояв посеред кімнати. Руки зав'язувати не стали.

За широким дерев'яним столом сидів невисокий на зріст чоловік у чорно-сірій сорочці. Байдужий погляд стомлених очей ковзнув по двом придворним, похолонув, побачивши Харзера, а ось на дівчину Радник глянув з цікавістю. Чуття рідко його обманювало, і зараз він був упевнений, що до них потрапила дивна пташка, досить дивна, але не темна, швидше чужа.

– Починайте, – кивнув чоловік, приступаючи до записів.

Наче все. Попрощалася, обдумала, смерті виродкові побажала, тепер буде не до думок, коли завіса болю заволочить свідомість.

– Так, пане Раднику, – боязко промимрив один з підручних. На цей раз Харзер пустив перед собою одного зі своїх псів. Чоловік схопив дівчину за волосся і, боляче потягнувши вниз, змусив закинути голову назад.

– Відповідай, тварюко, хто ти і звідки? – прокричав він їй в обличчя.

– Тобі не зрозуміти, – прошепотіла дівчина.

– Що ти там шепочеш, тварюко? Язик від страху усох? Зарано! Зараз брат Нііль прийде, тоді ти у нас не просто заговориш, а заспіваєш!

Ззаду кашлянули, і Харзер вимовив, трохи розтягуючи слова: «Брат Нііль сьогодні поїхав у справах. Впораємося без нього. Хіба це справжня темна? Так, сопливе дівчисько, вона нам швидко все розповість».

– Справді? – недовірливо запитав Радник, піднявши голову від паперів, – а щось мені підказує, що сили волі у цьому дівчиську буде побільше, ніж у деяких здорових мужиків.

Мабуть, у цій фразі було щось особисте, так як її мучитель заскреготав зубами від злості і прошипів: «Даремно не вірите, пане Раднику, зараз вона все розповість».

Сильний удар розбив губи дівчини в кров, і вона полетіла б на підлогу, якби не чоловіча рука, що втримала її на місці. В голові відразу помутнішало.

– Відповідай, тварюко, хто ти?

– Мене звуть Риль, – прошепотіли неслухняні губи.

– Ах ти! – другий удар прийшовся в щелепу.

– Тихіше, Асхальд, – застеріг розпашілого чоловіка Радник. – Так вона у вас до кінця допиту не доживе. Ти б краще запитав, на кого вона працює, яке у неї завдання у палаці і хто її зв'язковий в королівстві.

– Може, мені вона все скаже? – пролунав ненависний дівчині голос. Харзер нахилився до самого обличчя Риль і жарко зашепотів на вухо:

– Не чини опір, моя мила темна, тільки гірше буде. Тут все відбувається так, як хочу я. Захочу – тебе будуть катувати довго і наполегливо, поки не скажеш все, що нам потрібно, а захочу – і це припиниться в одну мить, а ти вийдеш звідси живою і неушкодженою. У моїй спальні недавно місце звільнилося…

– Гад! – задихнулася від гніву Риль. Вона повільно повернула голову і з ненавистю глянула в чорні холодні очі, а потім з насолодою плюнула йому в обличчя.

– Тварюко! – відсахнувся Харзер, витираючи плювок. Він підняв був руку для удару, але слова Радника його зупинили.

– Я так розумію, вам відмовили, Ваша Високосте, – трохи глузливо промовив Радник, – схоже, пропозиція була надто щедрою. Твоя стійкість гідна поваги, дитя, але не думаю, що буде розумно і далі дратувати Харзера. У нього дуже важка рука.

Риль мовчки дивилася в червоні від недосипання очі Радника.

– Чи ти прагнеш швидкої смерті? – розгадав її задум Радник і посміхнувся, – непоганий план, але нам дуже необхідна інформація, а ти явно щось знаєш про викрадення принцеси.

– Все, що я знала, я розповіла. Даю слово. Решта не має відношення до викрадення і нічим вам допомогти не зможе, – Риль говорила спокійно і твердо, дивлячись в очі Раднику. Він – її єдиний шанс.

– Слово, – залився гавкаючим сміхом Харзер, – яке слово може дати темна? Будь-яке твоє слово – чергова брехня! Та ваше погане плем'я можна тільки вогнем та тортурами розговорити.

– Щось тут не сходиться, – задумливо мовив Радник, уважно дивлячись на дівчину, – я не відчуваю брехні в її словах. Піду-но я за братом Ніілом, може, він ще не поїхав. Без нього нам не розібратися.

Радник встав і вийшов за двері, забравши з собою стос паперів.