Анджей Сапковський - Меч приречення

— Як завжди, — сказав, забираючи гаманця із тремтячих війтових рук. — Я заради вас життям ризикую, за нужденний гріш, а ви тим часом добираєтесь до моїх речей. Ніколи ви, щоб вас холера взяла, не міняєтесь.

— Не зачеплені, — промимрив різник, відступаючи. Двоє з палицями вже давно сховалися серед гурту. — Ваші речі не зачеплені, пане.

— Дуже тішуся, — біловолосий усміхнувся. На вигляд його посмішки, що розцвіла на блідому обличчі наче тріскаюча рана, гурток швидко почав розпорошуватися. — І тому, братчику, я тебе теж не зачеплю. Іди собі спокійно. Але мерщій.

Прищавий, задки, теж хотів відступити. Прищі на його раптово зблідлому обличчі негарно виділились.

— Гей, почекай, — сказав до нього чоловік у брунатній туніці. — Ти дещо забув.

— Про що… пане?

— Ти вийняв проти мене ножа.

Вища з дівчат раптом гойднулася на широко розставлених ногах, закрутилася у стегнах. Невідомо коли видобута шабля різко свиснула в повітрі. Голова прищавого злетіла вгору, дугою, впала до зяючого льоху. Тіло тяжко і негнучко, наче зрубане дерево, гупнулось між потрощену цеглу. Гурток одноголосно звереснув. Друга дівчина, з долонею на руків’ї, спритно обернулася, захищаючи тил. Зайве. Гурток, спотикаючись та падаючи на руйновищі, що сил у ногах гнав до міста. На чолі, виконуючи вражаючі стрибки, мчав війт, всього на кілька кроків випереджаючи кремезного різника.

— Гарний удар, — холодно прокоментував біловолосий, долонею в чорній рукавиці захищаючи очі від сонця. — Гарний удар зерріканської шаблі. Хилю чоло перед доблестю та вродою вільних войовниць. Я Геральт із Ривії.

— А я, — незнайомець у брунатній туніці вказав на вибляклий герб на грудях, що зображав трьох чорних птахів, які сиділи рівним рядом посеред одноколірного золотого поля. — Я — Борч, званий Три Галки. А це мої дівчата, Тея і Вея. Я так їх називаю, бо на їхніх справжніх іменах можна собі язика відкусити. Як ти й здогадався, вони обидві зерріканки.

— Схоже, що завдяки їм я ще маю коня і пожитки. Дякую вам, войовниці. Дякую і вам, пане Борч.

— Три Галки. А пан — це зайве. Щось тебе затримує в цій місцевості, Геральте із Ривії?

— Якраз навпаки.

— Чудово. Я маю пропозицію, — недалеко звідси, на роздоріжжі, при дорозі до річкового порту є господа. Зветься «Під Замріяним Драконом». Тамтешня кухня не має собі рівні у всій околиці. Я саме туди вибираюся з думкою про харч і нічліг. Приємно мені було б, якби ти зволив дотримати мені товариства.

— Борче, — біловолосий відвернувся від коня, глянув у ясні очі незнайомця, — не хотів би я, щоб між нами були якісь неясності. Я відьми́н.

— Я здогадався. А сказав ти це таким тоном, наче «я прокажений».

— Є такі, — повільно промовив Геральт, — що воліють компанію прокажених, аніж товариство відьми́на.

— Є й такі, — засміявся Три Галки, — що воліють овець, аніж дівчат. Що ж, заслуговують співчуття, і ті, й ті. Поновлюю пропозицію.

Геральт зняв рукавицю, потис простягнуту йому долоню.

— Приймаю, тішачись зі знайомства.

— То в дорогу, бо я зголоднів.

Корчмар протер ганчіркою рапаті дошки стола, вклонився і посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.

— Таак, — Три Галки якусь мить дивився на закіптюжену стелю і павуків, які побрикували собі під нею. — Спершу… Спершу пиво. Щоб двічі не вставати, ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, лебедику?

— Сир? — ризикнув корчмар.

— Ні, — скривився Борч. — Сир — це на десерт. А до пива ми хочемо чогось кислого та гострого.

— Слухаюсь, — корчмар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби не були єдиними, яких він не мав. — Вугрики з часником в олійці та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки.

— Годиться. І те, і те. А потім юшка, колись я таку тут їв, плавали там різні рибки, мушельки та інше смаковите сміття.

— Плисацька [2] Плисаки, вони ж бокораші — плотогони. юшка?

— Саме вона. А тоді печеня із ягнятини з цибулею. А потім копу раків. Кропу вкинути до горщика, скільки влізе. А потім овечий сир і салат. А потім побачимо.

— Слухаюсь. Для всіх, себто, чотири рази?

Вища зерріканка заперечливо покрутила головою, значуще поплескала себе по талії, обтягнутій лляною сорочкою.

— Я й забув, — Три Галки підморгнув Геральтові. — Дівчата дбають про лінію. Пане господарю, баранина тільки для нас обох. Пиво давай зараз, разом із тими вугриками. Решта нехай трохи почекає, щоб не вистигла. Ми не обжиратися прийшли, а доброзвичайно провести час за розмовою.