Пол Стюарт - Бурелов

— Що… що це? — прохарамаркав він.

— Здобич із Присмеркового лісу, — пояснив Живчик. — Рукавиця взялася фракспилом, якого стане для виробництва питної води тобі, твоїй родині та всім твоїм тваринам до смерті-віку.

М’яло-Ряснопіт провів пальцем по струменистому, наче рідина, порохові.

— Фракспил! — роззявив він рота. — Оце так так! Дякую тобі. Красненько дякую!

— Гадаю, відтепер справу з помагай-бідою можна вважати закритою?

— О, певно що закритою, абсолютно, цілком і повністю закритою! — запапляв М’яло-Ряснопіт. Живчик повернувся йти. — Може, я зробив би щось для тебе? — провадив крамар. — Якщо тобі потрібен якийсь екзотичний вид — я з-під землі дістану. Це буде мій подарунок. Кивни тільки пальцем.

Перш ніж рушати, Живчик озирнувся на нього.

— Може, я колись і вдамся до твоїх послуг, — промовив він.

Живчик і Камінний Штурман подалися далі і що більше наближалися до Санктафракса, то дужче калатало у хлопця серце. Зі страху чи з радощів — він і сам не знав. Аж ось вони опинилися під самим громаддям плавучої скелі, і Живчик уперше за весь час звів очі догори. Високо над головою висів великий кошик.

— Гей, там угорі! — нагукав він. — Я хочу відвідати Санктафракс.

Маленьке кутасте обличчя дрібногобліна визирнуло із-за краю кошика і видивилося вниз.

— На чиє запрошення? — поцікавився він.

— Нам до Професора Темрявознавства, — відповів Живчик.

Дрібногоблін прищулив свої сліпаки.

— Кажете, Професора Темрявознавства? — перепитав він. Кошик почав спускатися.

Живчик повернувся до Камінного Штурмана і всміхнувся.

— Поки що все йде добре, — прошепотів він.

Кошик спустився просто перед ними, і дрібногоблін зміряв їх поглядом із голови до п’ят.

— Сподіваюся, скриня не занадто важка?

— Куди легша, ніж буде незабаром, — зронив Живчик. — Ми повантажимося, якщо ти нам підсобиш.

Утрьох вони поставили скриню в кошика і повскакували туди самі. Далі дрібногоблін нагнувся, схопив держака корби та й давай крутити.

Кошик загойдався з боку на бік, перехнябився і сповільна відірвався від землі.

— Цікавий чолов’яга цей Професор Темрявознавства, — озвався дрібногоблін скигливим гугнявим голосом. — Без кінця ворогує із Найвищим Академіком. — Він скрива поглянув на Живчика в надії з’ясувати його думку, перш ніж провадити далі.

Живчик пирхнув.

— Узурпатор є узурпатор, — вирік він.

Камінний Штурман неспокійно засовалася. Санктафракс кишів нишпорками.

— А ким же ще йому бути? — відрубав, повертаючись до неї, юний капітан.

— Багато хто так гадає у вікодавньому плавучому місті, — глибокодумно закивав головою дрібногоблін. Він звів очі й зустрів Живчиків запитальний погляд. — Далебі, я не з тих, хто дослухається до пліток, — не вгавав перевізник, — але подейкують, ніби дні Вілнікса Помполніуса лічені.

Живчик мовчки слухав.

— Ясно, у всьому винен він сам. Він що, гадав, спілчани його цілуватимуть, коли він перестане постачати їх фракспилом? Га?

— А може, просто вже нічим постачати? — висловив здогад Живчик.

— Цілком з вами згоден. Якщо ні для спілчан, ні для академіків з нього жодного пуття, то скільки, по-вашому, він ще зможе чіплятися за владу? Га? — Дрібногоблін глибоко втяг у себе повітря. — Якщо вам цікава моя думка, саме спілчани й доберуться до нього перші. Ох, і не люблять же вони, коли їх водять за носа! — вигукнув він і з усього маху чикнув собі пальцем по горлянці. — Чи ясно я висловлююсь?

Живчик кивнув головою, але від коментарів утримався. Йому сяйнула думка: якщо Вілнікс Помполніус коли-небудь прибере до рук скриню з бурефраксом, то не тільки здихається всіх своїх клопотів, а й увічнить свою продажну владу.

Вони мовчки піднялися нагору, де дрібногоблін скочив на причал, щоб допомогти Живчикові та Камінному Штурману витягти їхній нелегкий вантаж.

— Пройдете оцією стежкою аж до кінця, а тоді візьмете ліворуч, — сказав він. — І вийдете просто на стародавню Вежу Дощознавців. Вона одразу впаде вам в око.

— Спа… спасибі, — подякував Живчик і вражено закліпав очима. Краса міста, розпростертого перед ним, приголомшила хлопця.

По-перше, те, що дрібногоблін називав стежкою, насправді виявилося широким проспектом, вимощеним у вигляді мудрованого орнаменту червоними, чорними та білими кахлями і лямованим обаполи вежами, злотосяйними у світлі призахідного сонця. О, що то були за вежі!