Пол Стюарт - Темнолесникове прокляття

Спочатку, коли вільний ланцюг був ще куций, клітка «брикалася». Та мірою того, як вона спускалася і ланцюг над їхніми головами дедалі розмотувався, давав про себе знати летючий камінь, і з’явилася спромога її приборкати. Орудуючи занімілими пальцями, Квінт завиграшки виконував Лініусові накази «опуститися нижче», взяти «ще більше праворуч» чи «ближче до скелі».

— Браво, Квінте! — вигукнув Академік. — Хлопче, Небо свідок, що виконання цього простенького маневру забрало б у мене щонайменше чверть години.

— Просто треба наламати руку, — скромно відрік Квінт. — Тоді — жодних клопотів, як каже мій батько, раз плюнути! — Він повернувся до професора. — Я не думаю, що він якось нагадував про себе, відколи залишив мене у Санктафраксі, чи, може, я помиляюсь?

— Твій батько? — неуважно перепитав Лініус Паллітакс, дивлячись, як клітка крутиться перед печеристою поверхнею плавучої скелі, яка бовваніла в мороці перед ними. — Ні. Ні, він мовчить. Та я й не чекаю…

Раптом він різко подався вперед і рвонув гальмівний важіль. Нижньонебова клітка спинилась, різко смикнувшись, і загрозливо перекособочилась. Квінт прикипів руками до пруття.

— Навіщо ви це робите? — заволав хлопець, на мить забувши, хто перед ним. Його руки гарячково забігали по важелях — підняли один, опустили другий, аж поки клітка знову вирівнялася і заспокоїлась. — Даруйте, професоре, але ця клітка стара і ненадійна. З нею треба матися на бачності. — Він перевів подих. — Спускатися далі?

Лініус заперечно похитав головою.

— Ні, ми вже прибули на місце, — пояснив професор.

Квінт був спантеличений. Клітка висіла упритул до плавучої скелі.

Цього тижня у Водограйній школі Квінт саме студіював небо — виталище Санктафракса. З науковою метою його було поділено на три ділянки. Нижнім небом називалася ділянка між Санктафраксом і Нижнім містом; його вивчали за допомогою кліток. Верхнє небо височіло над плавучою скелею; його обшири досліджували за допомогою небознавчих веж. А ще було небо навколо самої скелі — і не нижнє, і не верхнє. І хто його дослідник — він не знав.

— Це Проміжне небо, правда? — запитав хлопець.

— Достеменно так, — відповів Лініус. — І Проміжне небо аж надто для нас цікаве, хлопче мій, тільки любесенькі мої колеги про це й не здогадуються. О, я знаю, думати так сьогодні не модно, але тут, у Проміжному небі, повітря струменить просто крізь нашу неосяжну скелю, — погляд у професора був якийсь відсторонений, невидющий. — Тут криються великі таємниці, на які нам ще доведеться шукати відповіді, — зазначив він. — Стародавні землезнавці це розуміли. — Він показав на круглясту пляму праворуч від себе, темнішу, ніж решта дірчастої поверхні. — Чи можна підвести клітку ближче до неї?

— Зараз спробую, — озвався Квінт.

Він підтяг ланцюг корби і переладнав важелі гир. Клітка, м’яко погойдуючись, перемістилася на кілька ступнів праворуч. Коли темна пляма поближчала, Квінт побачив у скельній поверхні невеличку роззявину. Коли вони порівнялися з нею, професор несподівано сягнув руками крізь пруття, вхопився за камінний залом біля отвору і спритно прив’язав до нього клітку причіпною линвою. Він вочевидячки робив це не вперше. Професор обернувся до Квінта.

— Добре, — кинув він, зводячися з місця і знімаючи з гака ліхтар. — А тепер я маю дещо зробити сам. Еге ж, сам. Ти почекаєш мене тут, поки я вернуся. Звідси — ні на крок. Зрозуміло?

— Так, — відповів Квінт, — але…

— Зараз не час для запитань, — сказав професор, відчиняючи дверцята клітки і видираючись на прискалок, притулений, як міг тепер бачити Квінт, біля війстя до тунелю, що вів усередину летючої скелі. — Я незабаром повернуся. — З цими словами він пірнув униз і розчинився в атраментовій пітьмі.

Квінт стежив за жовтим світлом і прислухався до його квапливих кроків та стуку патериці, коли професор чимчикував тунелем. Світло мерхло і врешті зникло зовсім. За мить розчинилися у тиші й звуки кроків.

Якби не дзвін дзиґарів на ратушній вежі, Квінт так і не знав би, скільки вже збігло часу. Невдовзі по тому, як професор зник у тунелі, глухо бемкнули куранти. Перша година ночі… Коли вибило другу, Квінт уже був по зав’язку ситий чеканням.