Пол Стюарт - Вокс

Отак удвох — Ксант попереду, Маґда за ним — вони й рушили, пробираючись лабіринтом сходових маршів та переходів. Хлопець не спинявся ні на мить. Він без вагань то брав праворуч, то звертав за ріг ліворуч, то йшов просто. Тут, на долині, біля самої вежової основи, Сторожів сливе не було. Воно й не дивина, думала Маґда, тут такий сморід, що задихнутися можна! Тим часом Ксант круто взяв праворуч і почимчикував довгим тісним коридором, прямуючи на світло, що струменіло ген у його кінці.

— А ось нарешті й вона, — озвався Ксант. — Східна брама. — Він рвучко зупинився і взяв Маґду за руку. — Мало не забув, — прошепотів хлопець. — Кошики під охороною.

Маґда ошелешено зорила, як він сягнув до горішніх застібок і скинув свою чорну кирею з каптуром. Підсподом виявилася ще одна кирея, точнісінька копія першої. Ксант простяг їй одежину, і Маґда скривилася з огиди.

— Це тобі. — Хлопець кивнув на її зелений літунський костюм. — Надінь, щоб не муляти очей.

Маґда через голову нап’яла на себе важенну кирею, ще теплу від гарячого Ксантового тіла. Підкасала рукави, обсмикнула тканину, провела рукою по зображенню темнолесника з роззявленою пащекою, що тепер красувалося на її грудях, і лячно здригнулася.

— Напни каптура, — звелів Ксант, і накинув на голову свою відлогу. — На вулиці розмовлятиму тільки я.

Ступаючи пліч-о-пліч, вони вийшли з тунельного присмерку — і мимоволі замружилися від денного світла, яскраво-сліпучого після кіптявих вежових світників. На далекому кінці довгого просторого помосту висіло шість кошиків. Вони погойдувалися на линвах блоків, прикріплених до консольної балки — по три з кожного боку. Єдиний доглядач — підстарок-дрібногоблін — підвів очі на прибульців, що прошкували до нього.

Дрібногоблін мав на собі таку саму чорну кирею, тільки завелику на нього на кілька розмірів. Рукави були закасані по лікті кощавих рук, які міцно стискали меча.

— Гасло, — зажадав дрібногоблін.

— Скельні гемони верещать , — відгукнувся Ксант.

— Бо… бо незабаром … — Дрібногоблін зсунув брови, на його обличчі малювалося збентеження. — Дуже добре, — провадив доглядач,і голос його затремтів, наче він боявся, що зараз йому читатимуть мораль. — Якісь справи в Нижньому місті, га, Сторожо?

— Не твій клопіт! — відрубав Ксант і розгонистою ходою поминув дрібногобліна. Маґда йшла за ним по п’ятах.

Дрібногоблін відступив набік і заплутався в довжелезних полах киреї. Ксант уже був коло найдальшого кошика. Він заліз у нього і допоміг умоститися Маґді. Сам притулився на високому сидінні з педалями, після чого відчепив ланцюга від швартового кільця.

— Тримайся міцно, — прошепотів він Маґді. Хлопець пропустив ланцюга через свої руки і поставив ноги на педалі спускового механізму.

Дрібногоблін пантрував за ними від входу до вежі. Колись він був презавзятим рубакою, сік на капусту плескато-головців та молотоголовців, удвічі більших за себе, і частенько здобував найпочесніші трофеї. Та нині битви для нього існували хіба як туманні спогади. Кістки дрібногоблінові були старі, м’язи — хирляві. Сила не та, щоб орудувати мечем у баталіях, і очі не досить зіркі, аби давати собі раду з гарматами на помостах, тож довелося пошитися у кошикові доглядачі. То була одна з найнижчих посад у Вежі ночі, але мала і свої плюси. Леддікс щедро платив дрібногоблінові за те, що той був його очима й вухами.

Двійко сторожів щезли з очей, і дрібногоблін оскальнувся. Справи у Нижньому місті, а якже! Він підійшов до краю пристані й засвистів — довгим товстим свистом.

Тим часом кошик линув донизу, і Маґда тільки охала та ахала: їй не подобалося, що він підозріло крутиться і хилитається з боку на бік. Не раз і не два борознила вона небо у повітряному човні, та чи можна було порівняти лет її улюбленої, власноруч витесаної «Нетлі», що слухалася найменшого поруху, — з теліпанням цього рипучого кошика, що висів на іржавому ланцюгу і не будив жадної довіри.

Що нижче вони спускалися, то ближча ставала уражена пошестю Санктафракська скеля. Якоїсь миті Маґда навіть могла торкнутися рукою крихкого каменю — і торкнулася б, якби не острах, що від дотику ненадійний кошик знов закрутиться. Печеристий камінь був весь у тріщинах та розколинах і від плавучої брили щомиті міг відпасти чималий кругляк і загусти вниз. Ось перед Маґдою промайнула сіренька істотка з довгими ворушкими вухами: здіймаючи звої куряви, вона проплигала крихкою скельною поверхнею і пропала з віч.