Крістофер Паоліні - Ерагон. Спадок

Оно ах неят трейя еом верунсмал едта, о сналглі — Ти не хочеш битись зі мною, сналглі

Се оно вейс іліа! — Хай тобі щастить!

Се онр сердар сітджа хвас! — Хай ваші мечі залишаються гострими!

Слітха — спати

Сналглі — рід гігантських змій

Стенр, рейза! — Каменю, піднімись!

Стенр, слаута! — Каменю, трісни!

Сундаврблака — той, що змахує крилами в темряві

Тейна! — Тихіше!

Траутха — кидати

Трхриста віндр! — Стиснути повітря!

Тура — висушити

Фаіртх — зображення, зроблене за допомогою магії

Фел — гора

Флауга — летіти

Фретія — ховатися

Хелгрінд — Ворота Смерті

Шуртугал — Вершник дракона

Яве — узи довіри

Аз Раны — річка

Аз Свелдн рак Ангуін — Сльози Ангуін

Барзул — прокляття

Вор Орикз корда! — За молотом Орика!

Грімстборіт — правитель гномів, король або королева

Дерунданн — вітання Дур — наш

Дургрімст — клан

Ереткнурл — камінь, зроблений із землі

Ільф гаухиіт! — Усе їстівне!

Інгейтум — ковалі

Кнурлан — гном

Награ — велетенський вепр, який живе в Беорських горах

Тардсвергунднзмал — щось таке, що виглядає не тим, чим воно є насправді

Тронжхейм — Шолом Велетня (назва міста-гори)

Фангхур — схожі на драконів істоти, але менші за розміром і не такі розумні (живуть у Беорських горах)

Фартхен Дур — Наш Батько

Фельдуност — порода кіз, які живуть у Беорських горах

Но — шанобливий суфікс, що приєднується через дефіс до основного імені того, кого поважають

Нар — шанобливе звертання

Тхулькна — смужки тканини, на яких зображають герби кланів ургалів

Улутрек — Пожирачка Місяця

Ургалгра — рогаті (так називають свій народ ургали)

Кветха, фріцай! Вітаю вас, друзі!

Це був дуже довгий шлях. Важко навіть повірити, що нарешті настав кінець. Не раз мені в душу закрадалися сумніви, що взагалі коли-небудь завершу цю серію книг. Те, що я все-таки це зробив, сталося, зокрема, завдяки допомозі й підтримці багатьох людей.

Я не перебільшую, коли кажу, що написання «Спадку» було найважчим з усього, що мені доводилось будь-коли робити. З огляду на цілу низку причин — особистих, професійних, творчих — ця книга була для мене набагато складнішою, ніж усі попередні. І я пишаюся тим, що мені все-таки вдалося її дописати, а ще більше я пишаюся остаточним результатом — самою книгою.

Я не можу висловити всі ті почуття, які охоплюють мене, коли думаю про серію цих книжок. Я присвятив циклу «Спадок» дванадцять років — майже половину свого життя. Він змінив і мене, і мою родину, і мені довелося б написати ще чотири книги, щоб розповісти про той різноманітний життєвий досвід, якого я набув завдяки йому. І ось тепер мені треба попрощатися з Ерагоном, Сапфірою, Арією, Насуадою й Рораном і рушати далі, до нових персонажів, нових історій… І ця перспектива лякає мене.

Зрештою, я не збираюся цілком прощатися з Алагезією. Я витратив надто багато часу й зусиль, щоб створити цей світ, і колись, у майбутньому, я неодмінно повернуся до нього. Не знаю, коли це станеться — через кілька років чи вже наступного місяця. Зараз я не можу сказати цього напевно. Коли ж я нарешті повернуся до Алагезії, то сподіваюсь, що мені вдасться розкрити кілька таємниць, які залишилися без відповіді у цій серії книг.

До речі, про таємниці. Мені шкода було розчаровувати тих, хто сподівався дізнатися більше про знахарку Анжелу, та вона перестала б бути такою цікавою особистістю, якби ми знали про неї все. Утім якщо ви коли-небудь зустрінете мою сестру, Анжелу, то можете спробувати розпитати в неї про її характер. І якщо в неї буде гарний настрій, то, можливо, вона розповість вам дещо цікаве. А коли вам не пощастить, тоді, очевидно, ви почуєте яке-небудь саркастичне зауваження на свою адресу.

Гаразд. Перейдімо до подяк.

Удома: дякую матінці й батькові за їхню постійну підтримку, за їхні поради, а найголовніше, за те, що вони ризикнули повірити в «Ерагона». Дякую моїй сестрі Анжелі за те, що вона допомагала мені усвідомити та оцінити мої ідеї, була помічником у ході редагування книги, ще раз стала прообразом одного з персонажів і надавала мені безцінну підтримку під час роботи над четвертим розділом рукопису. Я твій боржник, сестричко, — проте ти й без слів це знаєш. Також хочу подякувати Іммануелі Маєр за те, що разом зі мною працювала над особливо складними сторінками.