Олег Авраменко - Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Не думаю, що вона збиралась тебе образити, — зауважила Ейрін. — Мабуть, таким чином вирішила показати, що воліє обійтися без зайвих церемоній.

Кузина пирхнула:

— Могла б зробити це інакше. Не так… безцеремонно.

Вони дійшли до середини коридору, що сполучав східну частину дівочих покоїв з північною, і зупинилися біля дверей вітальні. На Фіннелиному обличчі раптом з’явився лукавий вираз, і вона шепнула:

— Зачекай трохи. Я перша.

Ейрін миттю все зрозуміла, згідно кивнула і відступила вбік. А кузина розчахнула настіж обидві стулки дверей, ввійшла досередини й урочисто, ніби це була офіційна аудієнція, проголосила:

— Її королівська високість, леді Ейрін вер Келлах О’Дуґал, перша принцеса Ленніру!

Намагаючись надати своїй ході недбалої величності, Ейрін пройшла до вітальні. Шайна вер Брі стояла в глибині кімнати поруч із кріслом, у якому, вочевидь, сиділа до їхньої появи. Як і під час прибуття в замок, на ній була червона сукня — але вже інша, розкішніша, з бічними розрізами, що відкривали поглядові білосніжні спідниці. На зріст вона була десь на півголови вища за Ейрін та Фіннелу. Утім, якщо врахувати різницю у віці, то зрештою Фіннела обжене її; а от Ейрін, мабуть, так і залишиться нижчою.

Коли Ейрін наблизилася, Шайна лише трохи нахилила голову, як гостя, що вітає рівну собі за станом господиню дому.

— Моє шанування, принцесо.

У відповідь Ейрін приязно, хоч і з легким відтінком погорди, кивнула:

— Рада з тобою познайомитися, Шайно. Для нашої родини неабияка честь приймати в себе високу пані Тір Мінегану. — Вона опустилася на диван і помахом руки вказала на крісло. — Прошу, сідай. Можеш називати мене просто Ейрін.

Фіннела, зачиняючи двері, нишком посміхнулася. Шайна, звичайно, відразу збагнула, що з боку Ейрін це була маленька помста за нечемне поводження з її кузиною, проте вона й оком не змигнула, а з цілком серйозним виглядом подякувала за виявлену честь і вмостилась у кріслі.

Якийсь час вони допитливо розглядали одна одну. Ейрін намагалася відшукати в Шайниній зовнішності щось особливе, специфічне, що вказувало б на її відьомське походження. Проте зрештою мусила визнати, що жодних таких ознак не помічає, і Шана радше скидається на дівицю з якогось знатного роду. Майстер Іґан аб Кін стверджував, що навіть чаклуни й чаклунки неспроможні з цілковитою певністю розпізнати в жінці відьму, поки та не вдається до чарів, бо джерело їхньої сили, Відьомська Іскра, помітне лише самим відьмам. Зате відьми непомильно відрізняють людей із чаклунським хистом від тих, хто його не має.

— Сподіваюсь, ти добре влаштувалася? — запитала Ейрін. — Наші слуги про все подбали?

— Так, дякую. Я всім задоволена, — ввічливо відповіла Шайна. Як Ейрін і чекала, її вимова була типово північною: вона трохи розтягувала голосні й надміру пом’якшувала приголосні.

— Коли щось не так, вибачай, — продовжувала Ейрін. — І кажи про це прямо. Ми ж не звикли приймати в себе гостей з Тір Мінегану. Від часу попереднього візиту ваших сестер до Кардуґала минуло двісті тридцять шість років. Тоді в Леннірі народилася відьма.

— Так, знаю, — кивнула Шайна. — Сестра Аслін вер Еймер. На жаль я ніколи з нею не зустрічалася, бо ще до мого народження вона поїхала на Шогірські острови і вже два десятиліття гостює в тамтешнього короля.

— А в нас вона взагалі не була, — сказала Ейрін. — Принаймні, в цьому столітті.

— То тепер Леннір матиме двох відьом? — нетерпляче озвалася Фіннела, присівши на диван поруч із Ейрін. — Ти ж приїхала по нову сестру?

Шайнине обличчя на коротку мить затьмарила тінь досади. Ця тінь була легка, ледь помітна і тут-таки щезла без сліду, проте Ейрін встигла зауважити її. Шайна, безумовно, очікувала на це запитання, та коли воно пролунало, насилу стримала своє роздратування — бо знала, що чує його далеко не востаннє. Ейрін чудово розуміла почуття гості, її б також розбирала злість на думку про те, що найближчим часом (а може, не лише найближчим, може, протягом кількох місяців) їй доведеться знову й знову чути ці слова і щоразу ухилятися від відповіді.

— Якби й так, я б цього не визнала, — стримано мовила Шайна. — Бо тоді б почали розпитувати, котра саме з вагітних жінок Ленніру має народити відьму. А це поставило б мене в дуже незручне становище.

— Ясно, — сказала Фіннела. — А уявімо таку… ну, гіпотетичну ситуацію, — вона старанно вимовила передостаннє слово, яке досі ніколи не вживала, проте іноді чула його від Ейрін, діда Тирнана та майстра Іґана. — Припустімо, ти разом з іншими сестрами прибула по малу відьму, дочекалася її народження — а дівчинку не захотіли віддавати. Навідсіч. Незважаючи на вмовляння, попри всі обіцянки. Що тоді?