Олег Авраменко: Первісна. Дорога на Тір Мінеган

— Для твого спокою скажу, що задум Фейлана аб Мередида від самого початку був приречений на невдачу. Оскільки сестра Моркадес узяла твоїх кузин під свою опіку, то в разі нападу щонайперше подбала б про їхню безпеку. А тепер вона вирішила, що разом із сестрою Мірґен супроводжуватиме їх до самого Катерлаху. Двох відьом чорні вже точно не заскочать зненацька.

— Але ж яке нахабство! — гнівно мовила Шаннон. — Якщо Моркадес має рацію і чорні справді заміряються на Катерлах… Далебі, в це важко повірити!

— Проте доведеться, — зауважила Шайна. — Як і сестра Моркадес, я не бачу іншого пояснення спробі захопити дівчат. Заради викупу?.. Пхе, дурниці! Кожен, хто має бодай крихту здорового глузду, чудово розуміє, що відьомське золото стане йому поперек горла. Безумовно, тут ідеться про корону.

Сам Бренан не мав щодо цього ні найменшого сумніву. На відміну від Шайни, Мораґ та Шаннон, він знав про отруєння короля, тому сьогоднішні події в карсаллоґському порту стали для нього додатковим і переконливим доказом існування змови між чорними та одним із претендентів на катерлахський престол. Щоб урятувати Марвен і Ґрайне, Бренан без жодних вагань відмовився б від корони — якої, власне, ніколи й не прагнув. А тоді…

— Якби викрадення вдалося, — озвучила його думку Шаннон, — то найбільше від цього б виграв ґраф Ярвійський. А я ніяк не можу уявити лорда Ріґвара спільником чорних. Можливо, наступним пунктом у плані змовників було його вбивство.

— А коли так, — підхопила Шайна, — треба його попередити. Якщо він усе ж пов’язаний з Фейланом аб Мередидом, то гірше все одно не стане. А якщо ні — вживе застережних заходів, щоб убезпечитися від замаху.

— Є ідея! — озвалася Мораґ. — Запропонувати лордові Ріґвару посилену охорону. Звернемось до тахрінських чаклунок, що навчалися в Абервені, вони нам не відмовлять. Якщо ґраф погодиться, то перебуватиме під цілодобовим наглядом вірних нам людей. А як відхилить нашу пропозицію, то тим самим підтвердить свою причетність до змови.

— Не конче, — сказала Брігід. — Хоч ідея справді варта уваги. Повідомлю про неї найстаршим, хай вирішують. Але в будь-якому разі, попередити лорда Ріґвара необхідно. Також я розповім про все королю, лордові Кивіну і, звичайно, всім ґрафам-лоялістам.

У Катерласі лоялістами називали вельмож, що беззастережно підтримували відьом; крім Ріґвара аб Ковґала, що зараз перебував у Тахріні, до них належало ще троє ґрафів — Тироґенський, Абертавський та Ейгайнський. Перші двоє невдовзі збиралися вирушити до столиці в супроводі відьом, що гостювали в їхніх князівствах, а молодий Кохран аб Ґарет мав приїхати вже завтра. Звістку про загострення хвороби короля він одержав на півдорозі з Тахріна до Ейгайна, тож, недовго думаючи, просто завернув назад.

— За такої кількості втаємничених ця історія швидко набуде розголосу, — зауважила Шаннон.

— Не біда. Головне, щоб чутки виходили не від нас. — Із цими словами Брігід гостро глянула на Мораґ. — А коли почнуть звертатися за підтвердженням, ми всі будемо дотримуватись лише фактів. Так, напад готувався. Так, його орґанізував чорний на ім’я Фейлан аб Мередид. Так, він намагався викрасти Бренанових кузин. А навіщо — про це можна лише гадати. І той, хто має голову на плечах, сам дійде правильного висновку.

Вочевидь, до міської варти Карсаллоґа брали винятково телепнів. У всякому разі, таке враження склалось у Фейлана аб Мередида, коли вже третій вартовий, попри дію привертальних чарів, покликаних загострити його увагу, ніяк не міг упізнати в кремезному бородатому чоловікові по той бік невеликої портової площі місцеву кримінальну знаменитість — грабіжника та вбивцю Раґнала на прізвисько Дикий.

Певна річ, Раґнал був майстром маскуватися, проте вартовий, перебуваючи під впливом Фейланових чарів, мусив би замислитись, чому він раз по раз зиркає на того бороданя, що ж у ньому такого особливого. Та, схоже, в карсаллоґській варті думати не полюбляли. А на обрії вже з’явився корабель з відьмою Моркадес вер Ріґан та двома відьмачими кузинами. Треба було поквапитися…

— Ан Варайд! — заволала жінка в натовпі, вказуючи пальцем на розбійника. — Людоньки добрі, це ж Раґнал Ан Варайд!

Якщо гостротою розуму вартові не могли похвалитися, то на швидкість їхньої реакції гріх було нарікати. Щойно зачувши це ім’я, вони миттю зорієнтувались і кинулися до бороданя. Розбійник намагався втекти, однак Фейлан це передбачив і заздалегідь наклав на його ноги непомітне плетиво. Зараз воно спрацювало, Раґнал Дикий спіткнувся на рівному місці і впав. Четверо вартових, мов шуліки, налетіли на нього, скрутили, роззброїли й зірвали накладну бороду. Потім поставили бранця на ноги і повели в бік портової управи, чи не на кожнім кроці пригощаючи штурханами.