Рік Ріордан - Персі Джексон та Викрадач Блискавок

— Непогано, непогано, — усміхнувся бог війни.

Він рубонув знову, і мені довелося вистрибнути з води. Я намагався зробити крок убік, щоб знову зайти у воду, але Арес, здається, розгадав мої наміри. Він удався до обхідного маневру, накинувшись на мене з такою силою, що мені довелося зосередитись на тому, аби не дати розрубати себе на шматки. Я продовжував задкувати від морських хвиль, очікуючи, поки Арес розкриється і я зможу атакувати. Його меч був на кілька футів довший за Анаклузмос.

«Наближайся, — одного разу сказав мені Лука під час уроку фехтування. — Якщо твій меч коротший, наближайся».

Я зробив крок уперед і змахнув мечем, але Арес очікував цього. Він вибив клинок у мене з рук і вдарив кулаком у груди. Я злетів у повітря на двадцять, а то й на тридцять футів. І зламав би собі спину, якби не впав на м’який пісок дюни.

— Персі! — пронизливо вигукнула Аннабет. — Поліція!

В очах у мене двоїлося. У груди, здається, вгатили таранним молотом, але я, пересилюючи біль, підвівся.

Я не міг випустити із виду Ареса, боячись, що він розрубає мене навпіл, але бічним зором помітив червоні мигалки на прибережному бульварі. Дверцята авто важко хряпнули.

— Ось там, офіцере! — загорлав хтось. — Бачите?

— Схожий на хлопця з телевізора… — відповів захриплий голос поліцейського. — Якого біса…

— Хлопець озброєний, — попередив його напарник. — Викликай підкріплення.

Я перекотився з боку на бік, і меч Ареса зборознив пісок.

Підбігши до свого меча, який відлетів, я підхопив його та вдарив Ареса в обличчя, але він знову відбив мій напад. Здавалося, бог війни точно знає, що я збираюсь зробити, за мить до того, як я змахую мечем.

Довелося відступити до води, тягнучи його за собою.

— Май на увазі, хлопчику, — сказав Арес. — Шансів у тебе ніяких. Я просто граюся з тобою.

Відчуття мої загострились. Лише тепер я зрозумів, що мала на увазі Аннабет, коли розповідала про людей з порушеною психікою, які за рахунок цього виживають у бою. Кожна клітинка мого тіла тремтіла від напруження, я помічав найменші деталі.

Я знав, де саме Арес атакуватиме. У той самий час я не випускав з уваги Аннабет і Гровера, які трималися поодаль, футів тридцять ліворуч. Я бачив, як завиваючи сиреною, під’їхало друге патрульне авто. Глядачі, себто люди, які тинялися вулицями через землетрус, почали потроху скупчуватись. Мені здалося, що в натовпі я побачив кілька істот, схожих на перевдягнутих сатирів, які рухалися підстрибом. Духи мерехтіли над нами, ніби мерці повстали з Аїду, щоб спостерігати за битвою. Я чув десь високо ляскання шкірястих крил.

Сигналячи, під’їздили нові авто.

Я ступив у воду, але Арес також не барився. Вістря його меча розрізало мені рукав і подряпало руку.

Раптом голос поліцейського, посилений мегафоном, скомандував:

— Киньте пістолети! Покладіть їх на землю. Негайно!

Пістолети?

Я глянув на зброю Ареса, що сяяла на сонці; іноді вона скидалася на пістолет, іноді — на дворучний меч. Я не знав, що саме люди бачать у мене в руках, але був стовідсотково впевнений, що це їм не дуже подобається.

Арес озирнувся, щоб зиркнути на роззяв, що дозволило мені трохи віддихатися. Тепер поліцейських авто було вже п’ять, і офіцери, сховавшись за ними, наставили на нас свої пістолети.

— Це особисті рахунки! — проревів Арес. — Забирайтесь геть!

Він змахнув рукою, і хвиля червоного полум’я зринула на патрульні авто. Полісмени ледь встигли відскочити подалі, перш ніж їхні автівки вибухнули. Юрба з лементом кинулась врізнобіч.

— Ну що, маленький герою, — голосно розреготався Арес. — Саме час зробити з тебе шашлик.

Він рубонув своїм довжелезним мечем. Я відбив його клинок. Потім підскочив досить близько й спробував завдати удару у відповідь, але він парирував його. Зараз хвилі били мені в спину. Арес уже був по стегна у воді, переслідуючи мене мілководдям.

Я відчув пульсування своїх сил, які збільшувались по мірі того, як насувався приплив, і раптом мене осяяло.

«Маленькі хвилі», — подумав я.

І вода за моєю спиною, здавалося, трохи позадкувала. Я утримував приплив силою волі, але тиск наростав — так бульбашки газу збираються біля корка.

Арес насувався, самовпевнено посміхаючись. Я опустив меча, ніби у мене не залишилось сил продовжувати поєдинок.

«Зачекай», — звернувся я до океану.

Тепер тиск ледь дозволяв мені триматися на ногах. Арес змахнув мечем. Звільнивши всю силу припливу, я підстрибнув, перескочивши через супротивника на гребні хвилі.