Дара Корній - Зворотний бік сутіні

— Свята? — Слова Мальви, здається, навіть розсмішили Ладу, вона посміхнулася криво та холодно. — Це жарти такі? Ні? Свята Птаха. Глупе дівчисько. І тебе засліпила словами ця потороча. У вашому світі є така примовка: «Благими намірами встелена дорога до пекла». То чого варті благі наміри твоєї Птахи, скажи? Тільки пекла. Історію свого життя візьми. Хіба не Птаха позбавила тебе справжньої родини? Батька, діда, бабусі, братів, сестер? Що ти натомість отримала? Чужих людей замість батьків, брехню та зради світу чужого для себе? Хіба не так?

Мальва якусь мить мовчала. І Лада тільки відкрила рот, щоб продовжити, як Мальва заговорила:

— Ні, не так! Все не так! Це моє життя, чуєте? І ніхто, навіть боги, не сміють у нього пхати свої, хай навіть найчистіші, руки та довгі носи! То Птаха вам не вгодила, то смертні. От чим ви різнитеся від решти? Думаєте, заховалася тут від усіх, і краща між кращих. «Всі ми однаково діти божі», — так казала мені колись бабуся. І я це добре втямила тепер. Бо все у світі взаємопов’язано: і рух Сонця, і смерть людини, і народження, чи смертного, чи безсмертного — без різниці. І ваш світ, пані Ладо, один із безлічі! Він нічим не кращий і, звісно, не гірший від решти. Він просто інший, і вже тим особливий.

Лада встала з крісла. Замислилася. Уважно дивилася на дівчину.

— Так. Саме інший. Світ — це вогонь, котрий дає тепло, — продовжувала Мальва. — Але хіба тільки в красі справа? І мертве буває красивим. Чи не так?

Лада зосереджено вивчала Мальву. Вираз її обличчя змінювався. І справді, чого вона так напосілася на дівчину? У чому та завинила? Зараз їй було навіть соромно. Ладо, Ладо, ти ж не така. Але ж… Струснула з себе сумніви. Вона мусить це зробити, бо інакше нічого не зміниться, і той біль, котрий наразі тимчасово притих, знову вирветься на волю й терзатиме душу.

— Ти говориш правильні речі, дівчино. Однак вони лишень слова. Навіть рівність — це умовність. Як доступніше тобі це пояснити? Це наче школа. Ти ж у школі вчилася, правда?

Мальва ствердно кивнула.

— Спочатку йдеш у перший клас і там вчишся читати й писати. Тебе ж не відправляють після народження відразу до вищої школи?

Мальва розвела руками.

— Ну, не відправляють, бо…

Пояснення поки не знаходилося, тим часом Лада продовжувала:

— Щось схоже відбувається між смертними та безсмертними. Це не зневага, це реальне сприйняття природного стану речей. Ось приклад. Ти народилася безсмертною. І ти добре пригадуєш, що завжди відрізнялася від однолітків. Чи я кажу неправду?

Мальва ствердно кивнула. Вона справді завжди була трохи іншою. Але ту інакшість вважала не вадою чи перевагою, чомусь була впевнена, що майже всі її однолітки почуваються «особливими».

— Хм. Можливо, ви в дечому і маєте слушність, пані Ладо! Однак не щодо Птахи. Вона ж наче з вашої, з вищої школи тобто. Як ви щойно висловилися.

— Гаразд. Я спробую все пояснити. Бо з долученням Птахи до когорти безсмертних почало творитися геть неприпустиме. Темний бог живе зі світлою безсмертною у світлому світі. Її за це не карають, йому дозволяють. Жити вовку серед овець, кажуть, це нормально. Оригінально, чи не так? Гаразд, проковтнули та з’їли. Однак ми добре знаємо: скільки вовка не годуй — він все одно до лісу дремене. Цей також не виняток, бо вчасно отямився та дременув до свого лісу. Однак виявився геть скаженим. Точніше, покусаним світлою Птахою. То його вона таким звироднілим зробила. Тепер він її хоче вбити. Ну, взагалі нормальне бажання для темного, але навіщо для цього знищувати цілі світи? Навіть ті, які лояльні до темних. Я намагаюся зрозуміти цю ситуацію, однак гублюся… Йдемо далі. Ти, звісно, була у Яровороті і добре знаєш Вчителя Посолоня, і школу при Храмі Сонця теж. Я там теж вчителюю, вдосконалюючи таланти світлих безсмертних. Щойно я повернулася з науки збентежена та знервована. А чому? У моєму класі з’явився новий учень. Новий безсмертний. «Ну і що, — скажеш ти. — Хіба це дивина?» Справді, наче нічого дивного… Та лише на перший погляд. Цей, з дозволу сказати, безсмертний, тобто з якогось чуда-дива раптом позначений Перемінником, ще вчора був звичайним смертним і ніяких здібностей-талантів, крім доброго вишколу як служка при господарях, не проявляв. І не проявить. Всі намагання Учителів — коту під хвіст. Вибач за такий грубий вислів, однак не стрималася. Наче нам старих йолопів серед безсмертних у світлому світі не вистачає. Дуж, наприклад. Ти ж бачила його?

Мальва ствердно кивнула, геть не розуміючи, до чого хилить Лада. Дужа вона пам’ятала. Неотесаний здоровило, добряк із винуватим поглядом. Батьки, здається, у нього безсмертні, й він по праву крові, так принаймні всі стверджували, отримав Перемінника, та користі з цього жодної. Але до чого тут Птаха?