Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Нічого-нічого, Лада вміє чекати. Вона терпляча… І вже одного разу врятувала його від самотності, коли він мало не вбив себе тугою після втрати Магури, і цього разу таке саме трапиться. Бо коли «випадково» знову загине його Пташка, Лада буде поруч. Сірий пообіцяв допомогти, а сірі зазвичай обіцянок дотримуються.

Та минав час, і нічого не відбувалося. Птаха була живою та неушкодженою, а душа Лади зганьбленою та понівеченою.

А вчора до неї знову навідався сірий чоловік. Мала деякі справи у світі Єдиного Бога. Підстеріг її і завів розмову дуже здаля, розмірковуючи про те, про се. Говорив про непросту ситуацію з рівновагою у Всесвіті, яка начебто от-от розсиплеться. І якщо всім не об’єднатися, тобто світлим-сірим-темним, та не допомогти одне одному тримати її, то буде лихо. І він, сірий брат, добре пам’ятає свою обіцянку щодо Птахи. Адже це теж частково стосується рівноваги. Бо ця крилата жінка лишень усім заважає. Сірий переконував, що недовго лишилося чекати, однак виникли деякі непередбачені обставини. І цю «обставину» звати Мальвою. І вона може зіпсувати всі плани. Чи щось чула Лада про таку собі дівчинку Мальву?

О, звісно, Лада про неї чула! Бо віднедавна все, що стосується життя Птахи, стосується і її. Знала, що дівчину на навчання у світ темних відпустила недалекоглядна Птаха. Хіба можна довіряти темним? Там світ наповнений ненавистю та мороком. Бр-р-р-р… На щастя, мала виявилася мудрішою від темних та світлих й утекла від Морока і, напевне, від зануди Птахи куди подалі.

Сірий чоловік задоволено посміхався. О, це чудово, що Лада так багато про Мальву знає. Переповідати нічого не треба. Але чи відомо Ладі, де зараз ця дівчинка перебуває? Ні? Невже? О, це дуже дивно. Адже Мальва саме зараз гостить у світі Оранти. Звісно, вона випадково туди потрапила через Мертву ріку. Звісно, їй допомогли. Звісно, сини Лади. А хто ще може бути аж настільки відчайдушним, щоб без потреби пхатися у води Мертвої ріки? І сірий брат дуже просить Ладу зробити так, щоб мала якнайшвидше покинула світ Оранти. І чи не могла б її Лада спровадити до воріт сірого світу або до шановної Ягілки? А там її вже чекатимуть. І ще одне, дуже важливе. Не потрібно нікому розповідати про Мальву. Тобто де вона тепер і куди направляється. Гаразд?

Найперше, не треба про це розповідати Перуну. Сірий поки не може сказати, чому не треба. Але якщо сірим усе вдасться, то незабаром таку персону, як Птаха, згадуватимуть хіба що в казках і легендах…

Лада дивилася на воду, випускаючи у неї всі свої жалі та сумніви, спогади поки тримала при собі. Легше не ставало. Вона, та, що має дарувати тільки любов, ступила за лінію, де почувалася геть недобре. Це не була темрява. Темрява — відсутність світла. Але тут проблиски світла наче були. Вона розрізняла обриси предметів, впізнавала їх, але не була впевнена, що чесність тут і є чесністю, радість і є радістю, втіха і є втіхою, а не чимсь під неї замаскованим.

То була територія сутіні. Лада несподівано для себе зробила відкриття: Сутінь мешкає у кожному, навіть у найсвітлішому місці… Живе приховано, десь глибоко і втаємничено замасковано. Сутінь, як нагадування для душі, що ти можеш безповоротно згинути у сірому вирі безликості. Сутінь, яка наповнена не предметами, а обрисами, які заледве проглядаються. Сутінь, яка легко перетворює добро просто на слова, а не вчинки та дії. Сутінь, яка породжує безликість. Яка не є гармонією, яка завше з’їдає найцінніше в тобі, якщо дозволити це зробити.

Лада щойно дозволила — і це знання з’їдало її.

«Помста буває солодкою», — дурнуватий вислів, і тільки тупаки думають, що це саме так. Помста — це елемент відчаю. Морок це добре знав. Від того самого відчаю потвори у Мертвій ріці безжально мстили темним. Вони були приречені на невидиме примітивне існування, і єдине, що живило їх, — це помста. Морок не вірив у палкі запевняння світлих, що у воді ріки Забутої-Незгаданої геть ніхто не живе. Звісно, йдеться не про істот, які ненавидять усе темне і нищать його, щойно хтось із темних торкнеться води ріки. Справа у самій воді, яка, зустрівшись із водами Чорнобогового джерела, перетворюється на потворну отруту для всіх темних. Морок знає правду про цю воду, як і більшість темних. І його брата, і Мальву вбили не потвори, а вода ріки.

Чому так сталося? У випадку з братом — це випадковість. З Мальвою? У смерті Мальви винен проклятий. А його у світ темних привела Мара. Принаймні це стверджувало полум’я Навії. Він має зустрітися з Марою. Навіщо вона приставила до Мальви свого шпигуна? Ні, ні… Він не вірив, що Мара готувалася вбити власну онуку. Можливо, вона просто хотіла викрасти її з Оселища Відтіні, але не вбивати.