Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Перун та Птаха-Перуниця жили разом довго й щасливо. Душа до душі, крило до крила. А вона? Лада змирилася, віддаючи себе повністю вищому служінню — Всесвіту, Творцю, Рівновазі.

Ні-ні, вона ніколи не бажала Перуниці зла. Хіба Птаха винна, що Перун полюбив її відразу, щойно побачив? Але і Лада не винувата, що полюбила Перуна з першого слова, навіть не з першого погляду…

Хіба винувата земля, що любить дощ?

Хіба винувате сонце, що народжується щоразу після своєї смерті?

«Завжди вибирає серце», — каже Перун. Перунове серце вибрало іншу.

Лада заплющила очі, сидячи на березі великої і могутньої ріки у світі Єдиного Бога. Мусила докупи зібрати всю себе і зрозуміти, як їй далі чинити. А поки спогади не давали спокою. Може, колись вона таки зважиться та викине їх із душі назавжди, хоча б сюди, у стрімкі води Борисфену. Деякі безсмертні так чинять. А згодом вода народжує легенди, пісні, казки. Але чи стане їй від того легше? Адже разом із болем можна вихлюпнути і радість.

Коли загинула Перуниця, він зробився наче причинний. Спочатку ховався від усіх, потім шукав погибелі, влізаючи в такі пригоди та йдучи на такі жертви, що важко то все описати. Він був частинкою її серця, і бідна Лада відчувала весь його біль. Знала і те, що якщо хтось чи щось зцілить його розтерзану душу, поверне до життя, то це буде любов. Її любов, Ладина любов. І нехай він ніколи не зможе її полюбити так, як кохав Перуницю, нехай Лада так і залишиться для нього другом, тобто другою, назавжди — була готова і це прийняти. Бо та «перша» житиме лишень у його пам’яті. Та то будуть тільки спомини. І, можливо, з часом Ладі таки вдасться тільки собою заповнити весь простір його душі. І Лада старалася, вірила і робила… Вона по маленькому шматочку збирала докупи його розірване великою втратою серце, відпоювала живою водою своєї любові, живила душу лишень приємними моментами.

А тим часом світами ширилися чутки, що по смерті Магури зрушилася рівновага і що Сварогу потрібно обов’язково повернути Перуницю до життя. Лада не боялася цього. Перенародження не означало повернення у світи тієї самої особи. Лишень її сили, талантів і можливостей. І коли це перенародження таки відбулося, і у світлому Яровороті з’явилася маленька худенька дівчинка із зеленими очиськами, вона чомусь геть не журилася. Лада спокійно дивилася на дитину і не бачила в ній тієї Великої Магури, яка колись полонила серце її любого Перуна. І називали дівча всі просто Птахою, без усяких поклонінь і натяків на її Перуництво. Та й Перун наче теж так вважав. Спокійно ставився до того, що нова Магура народилася. Без фанатизму.

Лада невимовно тішилася. Її любов обов’язково переможе, бо вона тепер не друг(а). Вона навіть не перша, вона — єдина. Неповторна і найкраща.

І сталося те, що мало статися. Перун попросив її стати його дружиною. Хоч жодного разу, ані тоді, ані потім, так і не зізнався Ладі в коханні, називаючи лишень рідною, ніжною, любою. Та й цього здавалося забагато. Адже Лада не мала права відмовлятися від свого щастя.

Напевно, з його боку то не було кохання. Він тоді просто пожалів її. Нехай хоч хтось поруч із ним стане щасливим. Тоді вона так не вважала. Бо коли Перун запросив її постійно жити у світі Оранти, вона мало не померла від щастя. Дівчина-Калина перетворилася на Жінку-Любов.

Інколи ночами вона чула, як уві сні він кличе ту іншу, мертву: «Магурко, пташко моя, живи!» Та то було вночі, і то був лишень сон. А вона… Лада заповнювала його реальний світ собою. І знала, що в них обов’язково народяться діти і що ці діти будуть народжені в любові та будуть добрими та світлими. Звідки знала? А кому це знати, як не тій, хто дарує світам любов, володіючи досконало нею.

Вона таки намагалася слідкувати за успіхами та поразками отої перенародженої. Про всяк випадок. Лада навіть трохи побула її Учителем, викладаючи уроки в школі Храму Сонця. Дівчинка направду була напрочуд тямущою та розумною. І Лада остаточно заспокоїлася, бо бути талановитою та тямущою не означало стати Перуницею.

А коли Птаха змужніла та виросла і взяла собі за чоловіка темного Стрибога, Ладі здалося, що нарешті лад і спокій настав у всіх світах. У серці Птахи вона читала, наче у відкритій книзі: дівка любить свого Стриба, і жодному чоловіку там немає місця.

Коли почалися усі її біди? Лада не скаже точно. Очевидно, примарне кохання Птахи до Стрибога, та й ще народження дітей приспало її пильність. І вона щось важливе таки прогледіла. Леля, Полель, Лед… Діти, народжені від любові та в любові. Перун був найщасливішим у світі батьком, коли вони народилися. Щоразу цілуючи свою дружину, називав найдорожчим скарбом, найкращою Берегинею, ніжною, доброю, милою, рідною. Приносив квіти, дарував пісні, перемоги, викрешував блискавки, заплітав у небі веселки. Перун — гарний батько, приклад для дітей у всьому, для доньки Лелі він — взірець справжнього мужчини, для синів — приклад воїна-переможця, захисника. Леля любить говорити, що якщо когось із чоловіків і полюбить, то лишень такого справжнього та мужнього, як її батько.