Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Сірий брат задоволено всміхнувся. Зажмурився. Ранкове сонце освітлювало довколишній світ. У світ неврів приходив новий день. І мешканцям цього світу було поки байдуже до тих перипетій, які зараз вирували між безсмертними. Світ Білих Вурдалаків жив за своїми законами. Щоранку сходило сонце, завжди вчасно воно ховалося за горизонт, і тоді на небі з’являлися Місяцівна та зорі, огортала світ затишна нічка. Квітли дерева, плодоносили, вмирали також вчасно, поступаючись місцем молодим і юним. Те саме відбувалося у світі тварин і людей. Старі та немічні помирали, молоді та сильні займали їхні місця. Тут настільки продумано було весь уклад, що ніколи не народжувалося ані забагато, ані замало ні людей, ні птахів, ні рослин, ні тварин, ні комах. Природний добір та могутній Правитель цього світу просто досконало тримали в ньому рівновагу. От тобі й модель ідеального світу.

Сірий колись переконував Мирослада, що потрібно такий уклад поширити на інші світи задля загальнолюдського блага. Бо не варто закриватися лишень у власній мушлі. То було дуже давно. Тоді він мав ім’я та батька з матір’ю. Тоді його звали Шепіт, і він був єдиним улюбленим сином. Батько категорично заперечував сину: «Те, що добре для світу неврів, може вбити світ Додол чи світ Вічного Океану. Кожен світ, створений Творцем, — унікальний. Кожен має власну дорогу. Тому наші світи й цікаві, що двох однакових не знайдеш. Як люди чи як листки на деревах. Чи цікаво жити у світі однакових? Сумно ж. Не бери дурного до голови, синку, бо перетворишся на дурня». Так, він, за словами батька, таки перетворився на дурня. А все чому? Діти мусять бути мудрішими від батьків, а не доводити їм усе життя власну правоту. І тому він зрікся власного імені та став сірим. Він перестав будь-що будь-кому доводити, він просто робив те, що вважав за потрібне. Ідеал для всіх світів таки існує. Ще трішки — і це зрозуміють та приймуть усі. Сірі брати над цим зараз активно працюють. Благо, однодумців у нього вистачає.

Сірий простягнув руку перед собою. Відчув потужні колючі вібрації, які йшли від невидимої стіни, котра відділяла територію Чуй-лісу від решти світу неврів. Задоволено кивнув. Йому вдалося перехитрити заклинання та замовляння самого Мирослада.

Світ неврів справді був особливим. Сюди не так просто потрапити, лишень із дозволу самого Мирослада. А якщо ви гість та раптом знічев’я почали направо і наліво сипати прокляттями та заклинаннями, то на цей випадок теж існували ліки. Закляття Місяцівни. Так романтично батько його називав. Колись Шепіт був не тільки добрим сином свого батька, а й найкращим його учнем. А наприкінці навчання у майстерності навіть перевершив власного Учителя. Закляття Місяцівни вигадане батьком. У світі неврів місяць — тут це Місяцівна — завжди уповні. Не видно на нічному небі її лишень тоді, коли похмуро. Так оте закляття Місяцівни, щойно місячний промінь торкнеться вас, автоматично накладалося на блокування безсмертних сил у світі Білих Вурдалаків. Коли з’являється на небі Місяцівна, вона своїм холодним блиском зв’язує усі безсмертні сили. Вона ніжно торкається вашого чола, цілує губи. Вам хочеться всміхнутися такій звабливій повні у нічному небі, і ви всміхаєтеся, не розуміючи навіть, що самі щойно здалися в полон чарів. Ви можете займатися у світі неврів лишень тим чудодійним, що не шкодитиме світу Білих Вурдалаків — це перевертництво, дрібне травництво і все… Ось так. А «розв’язати» безсмертні сили може тільки одна людина — Мирослад, або ваш від’їзд зі світу неврів. Сили тоді до вас миттєво вертаються. Безсмертні сили Перуна та Птахи були вночі зв’язані Місяцівною. Шкода, що ці двоє пташат вдень потрапили у пастку Стрибога. Уночі у них точно не було б жодних шансів. А так устигли десь заховатися у Чуй-лісі. Стрибогові вміння та сили Шепота не постраждали. Бо закляття Місяцівни, крім Мирослада, вірно служили ще одному чоловіку — сину Мирослада.

— Гарна пастка, Стрибоже! Тримає міцно. Закохані пташата зараз знесилені, тож ми легко їх упіймаємо. Тільки потрібно поквапитися. Чуй-ліс поки в забутті. Тож потрібно напасти зненацька. Ти ж пам’ятаєш останню битву в цьому лісі?

Стрибог кивнув. Він і сам не проти того, щоб поквапитися. Аж тремтів весь від передчуття помсти. Жага битви та крові запалювали всередині чорне багаття, яке рвалося на волю.

Стрибог заплющив очі. Глибоко вдихнув. Затримав дихання. Голову заповнила тиша.

Раз, два, три. Почали.