Дара Корній - Зворотний бік сутіні

Перед хаткою, на широкому та просторому подвір’ї, викладеному білим каменем, майже посередині стояв білий сваржень. Це було святилище, місце поклонінь та молитов. Замість фігури Чорнобога чи Білобога, як ото у світлому та темному світі, тут стояла фігура красивої жінки. Рисами та нагадувала їй Птаху. В очі зазирнути камінному ідолу не випадало можливості. Жінка закинула голову до неба, очі також дивилися туди. Руки тримала піднятими, долонями вгору, так переважно завжди віталася Птаха, примовляючи сакраментальне: «Йменням Сварожого кола вітаю тебе». Широке плаття, помережане солярними символами, сягало землі. Камінне волосся на голові жінки було зібране у тугий вузол, який тримався дивною заколкою, зробленою у вигляді місяця-молодика, що піднімав свої роги вгору. Здаля навіть здавалося спершу, що жінка рогата. У ногах жіночої фігури завжди стояли маки.

— Це хто така, Оранта? — відразу спитала хлопців Мальва, спостерігаючи, як ті дбайливо та старанно прибирають довкола жертовного каменю та біля камінної фігури.

— Так. І цим іменем теж її називають. А ще Матір’ю Земун, Богородицею, Дівою, Берегинею, Мокошою… Вона — Праматір усього живого, — статечно відповів Лед і поважно, опустившись на одне коліно, вклонився фігурі жінки.

— Як це? — Мальва здивовано дивилася на Леда. — А хіба не Сварог всьо довкола забацав, тобто, вибач, сотворив.

Мальва і справді була здивована. Морок їй розповідав історію про створення світу, і в ній ні про яку Земун чи Оранту нічого не згадувалося. Вона непевно дивилася на фігуру жінки і на Леда, наче не довіряла йому і шукала підступу в його словах. Схоже, той таки не брехав.

— Так. Це правда. Сварог — Творець усього. Земун — Праматір усього живого. Те, що народжується з душею, потребує материнського лона, Мальво. Велика Матір Земун, Велика Праматір усього живого, Велика Корова Земун.

— Що? Корова? Тобто у неї на голові справжні роги? Нічого не розумію. А чому у світлому та темному світах біля жертовників навіть не згадують про Велику Праматір? Хіба що у світах смертних. У світі Сарматок, здається…

Полель усміхався радісно, напевно, отримав нарешті шанс похизуватися перед Мальвою своїми знаннями:

— Не тільки у світі Сарматок, Мальво. У світі Чотирьох Сонць, у світі Невидимих, у світі Додол, у світі Вечірнього Сонця і ще багато-багато де. А у Яровороті віддають шану сину Великої Праматері, Білобогу. В Оселищі Відтіні — іншому сину, Чорнобогу. А світ Оранти — це дуже старий світ, це світ самої Праматері. Він давніший від усіх відомих тобі світів. Дехто стверджує, що він утворився раніше від Біловоддя чи принаймні разом із ним. Як певна вдячність Великій Праматері, яка породила всіх нас, ми віддаємо щоразу їй шану. Дякуємо за день і за ніч, за можливість відбуватися, творити, любити, цінувати.

— Цікаво, — хитро примружилася Мальва. — Тобто першішою таки була жінка. От тобі й одвічна загадка, хто крутіший.

— Що? — Полель здивовано дивився на Мальву. — Ти мислиш як смертна. Першіший? У тебе від мандрів світами в голові точно все змакітрилося. Оце так сказала — першіший.

— Та я не хотіла вас образити, хлопці, — вже виправдовувалася Мальва. — Ти ж сам щойно сказав, Полелю, що Праматір нас усіх породила. Ну? І мені просто вирвалося. Не ображайтеся. Але логічно ж: немає матінки, немає дітей.

Лед хіхікнув:

— Та я не ображаюся. Наша матінка іноді також таке говорить, коли на нас дуже сердиться: породила на свою голову. Ти ж розумієш, що не про це зараз ідеться. Тобто не про те, хто першіший, а хто другіший.

— Ну, гаразд, не сперечаймося щодо чиєїсь першості чи другості. Я просто хочу знати, хто така Земун, — примирливо говорила Мальва. — Зрозуміло, Земун — це Велика Праматір. Я згодна, що все живе має мати матінку, і, напевно, у світі Оранти недарма вона на головному місці.

— Ти зараз із нами не жартуєш і не перевіряєш нас, Мальво? — тепер дивувався Лед. — Невже про Велику Земун і справді тобі анічогісінько не розповідали у темному та світлому світах? Це ж казочка, яку знає кожна безсмертна дитина.

— Я не кожна. — Мальва гордо підняла голову. — Бо я не з кола безсмертних дітей, Леде.

— Як це? — дивувався Лед. — Ти ж казала, що твій батько темний, і тому змушена була там навчатися.

— Так. Мій батько темний. Але матінка у мене звичайна смертна сарматка. І виросла я у простій родині. І за батьків донедавна я мала…

Вмовкла. Поправила себе:

— Не мала, а маю тих, хто зростив мене, виховав, старанно дбав про мене, любив мене. Це звичайні смертні люди зі світу Єдиного Бога.