Дара Корній - Зворотний бік світів

Мальва заперечливо захитала головою:

— Вона розповідала мені тільки про те, як її мати Земун урятувала всіх сварожичів. Це правда?

— Правда, як і те, що Земун не могла повернутися у світ живих, — продовжувала Мара. — Справедливі закони для ідеального порядку — не завжди благо для всіх.

— А Шепіт тим часом пообіцяв Ягілці волю в обмін на моє життя, — сумно додала Мальва.

Мара продовжувала тримати перед собою варган. Мальва обережно взяла його до рук, притиснула до серця.

— Його мені подарувала Птаха. Дякую, це наче віднайти серце. Серце друга.

Мальва ледве стримувалася, щоб не заплакати. Вона так поспішала, думала, що встигне і зуміє відвернути невідворотне… Та коли розминулася з Перуном і магурками та побачила руїни Темного світу, зрозуміла, — надто пізно.

— Мені час, — скорботно повідомила Мара. — Надто багато смертей. Потрібно всіх відплакати та спровадити. Бережи себе, онучко, і його теж. Ти сама не знаєш, яка ти зараз важлива для Всесвіту.

Мальва з Марою обнялися.

Стрибог відвернувся від жінок. Він дивився на руїни Темного світу, слухаючи біль свого серця. Чоловік стояв, заплівши руки над головою, наче стискав страшні й пекучі свої думки, мовчазний, зчорнілий від пережитого. Мальва підійшла до нього, притулилася, поклала голову йому на груди. Говорила тихо, ледь чутно:

— Кажуть, що ніколи не буває запізно, батьку. Значить, не мав встигнути, значить, то не твій потяг поїхав чи не твій птах відлетів.

Стрибог обійняв її. Відчув, як отой клубок, що пекучим жужмом застряг у грудях, тільки-но він усвідомив, що накоїв, почав розкручуватися:

— Доню, то ще не пізно все виправити? Ти так вважаєш? Але як?

— Мусить бути якийсь вихід, батьку. Вихід завжди є. Це випробування для всіх. Для тих, хто робив помилки, і для тих, хто лишався байдужим. Сидіти й оплакувати свою долю — це не для мене. Так не годиться.

Стрибог кивнув, погоджуючись:

— Хаос хоче захопити Біловоддя. Зараз усі безсмертні — і світлі, і темні — об’єднаються, аби стримувати його. Хоча сили не рівні. Та я впевнений, що всі відповіді на запитання можна знайти в Біловодді. Ось я що надумав. Ти маєш потрапити до Біловоддя. Когось іншого цей світ не впустить. Чисті наміри та чисте серце — це не так і мало для того, щоб бути почутим. Треба діяти. Ще не пізно.

Мальва розгублено дивилася на Стрибога. Що він верзе? Вона втомлена, вона щойно ледве вирвалася з лабетів сірих. Вона втратила Птаху, вона маленька, недосвідчена дівчинка. Комаша… Вона може тільки допомагати, але самостійно боротися?..

Стрибог прочитав це у її очах. Відкрив її долоню, на якій лежала Остапова мушля.

— Це мушля зі світу Сонячної Мушлі, яку подарував мені Остап, — промовила Мальва. — Він упевнений, що вона має мене вберегти. І таки майже вберегла.

— Ти і справді любиш цього хлопця? — допитувався Стрибог, уважно роздивляючись мушлю на долоні доньки.

— Люблю, — не роздумуючи відповіла Мальва. — Ця мушля — єдине, що залишила по собі Остапова матінка. Її знайшла Птаха в пелюшках малого Остапа. Ти повинен це пам’ятати, батьку.

Батько мовчав, продовжуючи дивитися на мушлю. Заговорив:

— Так, я пам’ятаю. Але ця мушля, дочко, з Біловоддя. Вона належала Зорині, останньому із великих правителів світу Сонячної Мушлі. І передавалася від правителя до правителя спочатку як оберіг, а потім як символ влади. За легендою, саме з неї постав світ Сонячної Мушлі. Мати Земун купалася у водах Біловоддя, і оця мушля заплуталася у її розкішному довгому волоссі. Сварог знайшов цю мушлю, коли розчісував коси коханої, і вдихнув у неї життя. Та й подарував сю мушлю порожньому світу, у якому поки нічого не було…

— Це та сама мушля, так? А звідки ти знаєш напевне, батьку?

— Зазирни всередину.

Мальва зазирнула. Всередині мушлі виднівся малесенький знак:

— Солард — символ Родючості великої Праматері, що одержує Світло, Тепло та Любов від Творця. Символ процвітання землі предків. Символ Вогню, який дарує достаток нащадкам, на славу світлих богів, — промовила наче на іспиті.

— Так, солард. Я одразу впізнав цю мушлю, щойно побачив знак усередині. Зараз я впевнений, що непросто так вона потрапила у твої руки. І треба ж такому статися, сам сірий брат її нам віддав. Не здогадуючись, що робить. Тому це ще не кінець, дочко. Тепер точно не кінець. — Стрибог дивився на Мальву. Був серйозним та зосередженим. — Зараз я мав би оплакувати смерть Птахи і вбити себе. Я заслужив на смерть і зроблю це. Але моя смерть не має бути безглуздою.