Дара Корній - Зворотний бік світів

Лед підняв руку:

— Стоп, ми з братом не лохи. Без дозволу дорослих ми побували не в одному світі і вскочили не в одну халепу. І у світах типу світу Сонячної Мушлі теж побували. Тож про різні технічні штуки, як ти їх називаєш, добре знаємо. Я так розумію, що записане відеоспостережцями охорона перевірятиме вже вранці?

Остап ствердно кивнув.

— Прекрасно. У нас часу багатенько — ціла ніч, так?

— Так. Сподіваюся, що до ранку ми разом з Мальвою будемо далеко від сірого міста, — Остап сказав це не зовсім твердо.

Лед зробив вигляд, що цього не зауважив, і дуже впевнено заговорив:

— Отже, ми вже зараз рушаємо до багатоповерхівки. Я так розумію, що доведеться йти пішки, бо жодні замовляння та заклинання тут не діють. Варган теж?

Лед питально дивився на Остапа. Той ствердно кивнув.

— Я так і знав, — трохи розчаровано відповів Лед. — Тоді ходімо. Йолкі-матолкі, вперед!

— Е-е-е, той! — врешті озвався Полель, досі приголомшений почутим. — Це все, звісно, чудово, але… Друзі мої! Як бути з охороною в будинку? Вона ж там точно є. І вона не спатиме!

— Ти серйозно, йолкі-матолкі, не спатиме? У тебе ж чарівна сопілка в руках. Чи вона тут теж не той…

Лед трохи розгублено глянув на Остапа. Остап сумно посміхнувся у відповідь:

— Вона той, хлопці! Навіть дуже той. Я це відчуваю.

— А може, давайте вже заграємо? І хай весь цей сірий світ засне мертвим сном! А ми тишком-нишком зробимо свою справу і… — Полель ніжно погладив колянку, тоді радісно показав руками, як вони роблять свою справу й утікають із сірого світу.

— Так, зіграємо, — відповів сумно Остап. — Звісно, не всі заснуть з примусу, у віддалених районах колянки не почують. Але нам того й не треба. Головне — розчистити шлях та приспати охорону. Будемо рухатися спокійно, граючи на колянці.

Лед важко зітхнув:

— То що тоді, йолкі-матолкі? Готові? Побігли!

О, то був не світ. То був страх Господній. Головне місто столиці світу Досконалих так і називалося Головним містом. Існували й інші міста, які мали теж геть не претензійні назви: місто 1, місто 2, місто 3 і так далі. З назвами вуличок ситуація була не кращою: вулиця 1, вулиця 2, вулиця 3… Лишень площа перед урядовою установою, де містилась темниця (кімната для роздумів — по- сірячому), у якій сиділа Мальва, трішки випадала із загального тренду назв. Звалася вона майдан Справедливості. Це була широка площа, з фонтаном посередині, з величезним екраном, котрий висів на стовпі навпроти багатоповерхівки. Для чого екран на цій площі — поки не зрозуміла. Усе сірого кольору: будинки, вулична розмітка, лавки і… люди. З вигляду — однаковісінькі. Смертні без статі.

У світі Досконалих діяла комендантська година. Точніше, тут вона називалася періодом спокою. З шостої ранку до десятої вечора невільно було пересуватися сірим світом. Тому Мальва й не побачила людей, коли вперше потрапила в сірий світ. Якраз настав отой період спокою. Після десятої вечора ходити вулицями сірого міста заборонялося. Утім, Мальва була впевнена, що порушників у цьому світі не може бути. Тож комендантська година — це така собі звичайна умовність. Люди повинні вночі відпочивати, а не швендяти без користі вулицями. Яке влучне пояснення! Не посперечаєшся. Зрештою, і не мала бажання. Люди тут, як і вулиці та міста, не мали імен. Мальва вже й не дивувалася. Одне одного вони просто називали сестрами та братами. Правда, мали нумерацію. Для практичності. Крихітний номерок кріпився до сорочки чи на грудях справа.

Дітей на вулицях вона поки не бачила. Дорослі поспішали у своїх справах. Усі однаково вбрані, в однакових сірих окулярах, однаково голомозі — й жінки, і чоловіки. Різнили людей тільки зріст та те, що вони несли у своїх руках: сумки, саквояжі, ящики, теки, коробки. Транспорту в місті не було взагалі. Навіщо? Взуття дозволяло швидко і якісно, без корків на дорогах, добиратися до місця призначення. Коли Мальва хотіла довідатися, як перевозити вантажі, товари в супермаркети чи меблі в будинки, то отримала таку відповідь:

— Усе необхідне для життя людина отримує на місці. Ми не накопичуємо зайвих речей. Усе у світі сірих, включаючи будинки, дороги, зроблено за особливою технологією і ніколи не псується та не ламається.

— А одяг? — Мальва згадала, що вона зараз вбрана не в секонд-хенд. Одяг на ній новенький.

— Одяг та їжа виготовляються на фабриках під землею. Їжа постачає організм потрібними мікроелементами та речовинами, які продукує наша промисловість, ми нічого не позичаємо в природи. Усе виробляємо самі. У теплицях та на фермах вирощується рівно стільки, скільки потрібно. Нічого зайвого. Відходи виробництва одразу переробляються. Зношений одяг також переробляється, і з нього виготовляється новий. Усе автоматизовано, у нас фізично працюють тільки машини. Люди лишень сидять за моніторами та слідкують за процесами. Ферма, яка займається постачанням їжі для цілого міста, складається з тисячі одиниць техніки та… — сірий спеціально зробив ефектну паузу і радісно додав: — чотирьох людей. Чому чотирьох? Слушне запитання. Легко могла би впоратися й одна, але… Виробництво цілодобове, безупинне, і ми шануємо кожне життя. Людина — не машина і потребує відпочинку.