Дара Корній - Зворотний бік світів

Отака історія, онучко. Не завжди жахливі дракони є монстрами. Часто буває навпаки, добрі й лагідні з вигляду можуть виявитися жорстокими та лихими.

Після цієї притчі Мальва вже не боялася ані драконів, ані когось іншого в лісі. Той, хто хоче просто напитися води, ніколи не запхає тобі ножа в спину.

Раптом Мальва зрозуміла, що щось змінилося. Вона почала відчувати власне тіло. Повернулася її здатність ковтати, кліпати, ворушити пальцями. І коли вона захотіла опустити голову та оглянути власні руки, над вухом щось гучно ляснуло, а сліпучий спалах змусив замружитися.

Вдих… Видих… Вона лежала в темряві. Справді лежала і нікуди не летіла. Слухала, як спокійно б’ється її серце, слухала, як повітря вливається у її легені та виштовхується назовні. А потім почула знайомі звуки, наче з далекого-далекого минулого: ритмічне цокання годинника в сусідній кімнаті, завивання сирени «швидкої» за вікном, шум міста, голоси її батьків, тата Назара та мами Олі. Колись давно, у її прекрасному житті, вранці, коли Мальва ще спала, батьки разом на кухні готували сніданок. У грудях защеміло. Вона прислухалася… Шкварчало щось на плиті, наче мама смажила котлети. Запахло кавою, засміявся тато. Напевне, мама влучно пожартувала.

Мальва розплющила очі.

Вона прокинулася у себе в ліжечку, у Львові, посеред цілого та неушкодженого Всесвіту, жива й здорова… Обережно сіла, роззирнулася. Це була її кімната. Минуле її життя. Густі гардини на вікнах погано пропускали світло. Але це не завадило розгледіти на столі підручники. Спустила ноги на долівку, встала. Її трішки гойднуло. Зосередилася на вікні, підійшла до нього. У тілі відчувалася легка слабкість, та з кожним кроком ставало легше. Стояла якусь мить перед гардиною. Боялася відсмикнути. А що, коли там руїни?.. А цокання годинника, розмови батьків та підручники на столі — то обман. І щойно вона відхилить штору, то… Набралася мужності та тремтячою рукою поволі відсунула гардину, вийшла на балкон.

Була рання весна. У чистому небі світило сонечко, унизу в справах поспішали люди, на дитячому майданчику гралися малюки, дорогою мчали машини. А на своїй лаві сиділа беззмінна баба Валя та уважно вистежувала свою чергову «їжу»… Мальва полегшено зітхнула. Посміхнулася сама до себе. Ще не знала, плакати чи радіти. Уважно роздивилася свої руки, ноги. Була вбрана у свою піжаму. Згадала про Перемінника. Не намацала. Його ще не було чи вже нема? Застрибнула до кімнати. Глипнула на електронний годинник на верхній полиці книжкової шафи, який показував не тільки час доби, а й місяць, число, рік…

У кімнату ледь чутно постукали, двері легко відчинилися. З порога до неї посміхалася мама:

— Доброго ранку, сонько! Я розумію, що сьогодні субота і ти нікуди не поспішаєш, та все ж, моя золота дівчинко, уже одинадцята година. Ми з татом встигли дві кави випити. Я насмажила налисників, а тато — котлет. Гайда снідати!

Мальву накрила відчайдушна хвиля тепла, затишку та захищеності. Не втрималася, підбігла до мами, обійняла її міцно:

— Матусю, як я вас із татом сильно-сильно люблю! Ви в мене найкращі.

І вже не стримувалася. Сльози самі по собі текли з очей. Вона знову нормальна, вона знову людина. Усе вдалося! «Остапку, коханий, ти про це знав, мій любий Оракуле! Мені все вдалося. Я повернулася».

Мама гладила ніжно Мальву по голові. Була заскочена такою поведінкою доньки, яка давно вже так ніжно не обнімала та не цілувала її. Що вдієш, підліток… А тут…

— Ну що трапилося, доню? Поганий сон, так?

— Так, мамо, — не сперечалася. — Дуже поганий сон.

— Давай поснідаємо, а ти нам його розкажеш, якщо захочеш. А потім можемо родиною сходити в кіно чи театр. Звісно, якщо в тебе немає інших планів: зустрічі з друзями чи тренування додаткового.

У неї на сьогодні немає жодних планів. У неї в запасі місяць, судячи з календаря. І сьогодні вона піде з батьками в театр. Увечері вона зетелефонує бабусі та скаже, як сильно її любить. Вона попросить маму, щоб та навчила її варити борщ та пекти яблучний пиріг… А увечері напроситься з татом на рибалку. А потім… А потім сяде і напише листа. Так, як радив Остап. Не даремно брама переходу її пропустила, не даремно вона тут. Переписати долю, звісно, не можна, але виправити власні помилки таки до снаги.

Мальва йшла неквапно вулицею Клепарівською. Думала про те, що вона втратила та що здобула, зробивши часовий зсув, намагаючись переписати майбутнє. Так, вона знову була звичайною смертною, вона перестала бачити і відчувати думки людей, варган у кімнаті батьків не говорив до неї, баба Валя, майбутня проклята, продовжувала цмулити силу із сусідів, і поки Мальва не могла дати тому ради. Так, сили в неї забрали, як і Перемінник, і вона дуже змінилася. Чи на краще? Поки не знала. Мама навіть пробувала розпитати Мальву, чи не закохалася бува, бо поводила себе геть по-іншому. Почала «нормально» розмовляти, слухати «нормальну» музику, носити «нормальний» дівочий одяг, засіла за підручники, щоправда, це швидше було бажанням усамітнитися, аби мама не задушила зайвою опікою. І тільки тато, здається, зовсім не хвилювався через таку внутрішню переміну в доньці. Казав, що це вікове і всі молоді люди через схоже проходять… Так, вікове. Просто Мальва вже не змогла б ніколи стати такою, якою була до того, як у її життя увірвався одного холодного березневого дня «слуга ворожий».