Генрі Олді: Захребетник

Слухачі плескали в долоні, схвалюючи його доброту.

А старець-оповідач склав експромт про хитромудрого злодія та шляхетного героя.

Настав вечір. Срібний шейх-місяць виплив над Баданденом серед вірних мюридів-зірок. Пахощі квітів надвечір’я підсилились і лоскотали ніздрі. Служники з жердинами бігали від ліхтаря до ліхтаря; носії халви сипіли зірваними голосами, розпродуючи залишки товару.

На площі Щирої Спокути навколо ешафота, де вдень відбувалися публічні страти, діти співали й водили танок.

Спустившись у портову частину міста, Джеймс відвідав харчевню «Осел і троянда», за якою водилася погана слава. Там він ситно повечеряв, потай очікуючи пригод, але не дочекався, тож попростував у квартал Шовкових Вій, до салону Бербері-ханум.

Неподалік од кварталу бродили нічні сторожі з калаталами, маракасами й кастаньєтами і здіймали страшенний галас. Кожні дві хвилини вони сповіщали басом, якому позаздрив би заклопотаний продовженням роду ішак:

— Спіть, жителі славного Бадандена! У місті все спокійно!

На думку Джеймса, спати за таких умов міг хіба мрець, та й то не всякий. Але поблизу Ахметового пансіонату сторожі, на щастя, не бродили. А тут — нехай кричать. Робота важка й шкідлива: он, на вусатого горланя вже вихлюпнули горщик помий, бородатому скинули на голову кішку, лисого затягли в підворіття, здерли чалму та, здається, лупцюють…

А потерпілі на бойовому посту знай покрикували:

— Спіть, мешканці славного Бадандена!

— Спіть, кому сказано!

— На добраніч!

Помешкання для приїжджих у цьому районі коштувало разів у п’ятеро дорожче, ніж на околицях. Напевно, через неповторний місцевий колорит.

Дорогою до салону Бербері-ханум Джеймс заздалегідь смакував тамтешні втіхи. Салон йому рекомендував Ахмет, який знав про Баданден все чи навіть більше. Якщо вірити Ахметові, колись салон був гаремом поета Мушріфи Хаммарі, улюбленця візира Назима Справедливого. Бажаючи підлеститися до всемогутнього візира, всякий прохач спершу дарував поетові гарну невільницю, навчену різноманітних мистецтв: грі на лютні й чанзі, співу, танцям, а також умінню вести втішні бесіди.

Але одного разу поет помер від чорної заздрості, почувши «Касиду сяйва» аль-Самеді, а візира зарізав хтось із прохачів, розлючений славнозвісною Назимовою справедливістю, — тож гарем залишився без чоловіка й заступника.

Становище врятувала головна дружина на ймення Бербері-ханум. Жінка діяльна й заповзятлива, вона змастила рипучі колеса влади медом хабарів — і під її керівництвом учорашній гарем перетворився на салон та одержав ліцензію на проведення розважальних симпозіумів. Для особливо «просунутих» гостей при вході до салону встановили дві меморіальні статуї — поета Мушріфи та візира Назима. За окрему плату живописець-портретист міг зобразити охочих у обіймах великих людей минулого.

Невдовзі салон зажив слави.

Модний він і донині.

Згадуючи минулі візити до Бербері-ханум і злегка шаріючись, Джеймс завернув на вулицю Малих Карбувальників. Уже від рогу він заходився лічити кроки — знічев’я, щоб на хвилинку відволікти увагу від приємних, але доволі пікантних спогадів. Один, два… чотирнадцять, п’ятнадцять… Негоже переконаному цинікові, позбавленому ідеалів, червоніти, мов хлопчисько. П’ятдесят три, п’ятдесят чотири… Ніщо нам не чуже, все робить нас дужчими. Сто десять, сто одинадцять…

Сто двадцять чотири.

— Радий знову бачити вас, пане!

Перед Джеймсом поперек дороги стояв рябий «мисливець» зі зброярської крамниці. По правді кажучи, хлопець устиг забути про той інцидент. І, на відміну від рябого, не надто зрадів зустрічі.

— Добрий вечір, пане! Вибачте, я поспішаю…

Рябий неприємно посміхнувся:

— А я, знаєте, нікуди не кваплюся. І вам не раджу.

Обличчя «мисливця» хижо витяглося, глибоко посаджені очі тьмяно блищали, як у клієнтів опіумної курильні. Бруківка при світлі місяця блищала так само, підсилюючи непереборну відразу, що без причини спалахнула у Джеймсовій душі.

— Піхвам треба, пане?

— Мені? Власне, дрібниця.

— Яка?

— Я бажаю, щоб ви ще раз показали мені ваш чудесний прийом.

— Саме зараз?

— Саме зараз. Ані хвилиною пізніше.

— А якщо я не бажаю?

— Що ж, забажайте. Буду вам дуже вдячний.

Рябий відверто провокує сварку, — це без сумніву.

— Пане, ваша наполегливість мене стомлює, — Джеймс намагався говорити спокійно й доброзичливо. Все-таки крах ідеалів дечого навчив молодика. — Якщо вам запраглося схрестити із мною клинки, я до ваших послуг. Завтра вдень — там, де ви запропонуєте. А тепер дайте мені пройти.