Генрі Олді - Захребетник

— Прекрасно. А ще я хотів би, щоб ви відповіли додатково на кілька запитань.

— Запитуйте.

«От тепер не лови ґав, приятелю, — підказав внутрішній голос, дуже схожий на тенорок дідуся Ернеста. — Цей красень свою справу знає. Оком змигнути не встигнеш, як потрапиш у його сільця. Добре думай, перш ніж відповісти».

— Чи не траплялося з вами чогось дивного за останній тиждень? Можливо, якась дрібничка, що ви на неї не звернули уваги?

Брехати в очі Азіз-бею не хотілося. Джеймс ухопився за соломинку. Хайль-баші сказав «дивного», адже так? А чи багато дивини в тім, що двоє відвідувачів зброярської крамниці розбалакалися, обговорюючи фехтувальний прийом, і під час практичного експерименту один випадково подряпав шпагою другого?

Нічого дивного!

Цілком буденний епізод. Із кожним може трапитися.

— Ні, нічого такого… — відповів Джеймс після тривалої паузи, протягом якої він старанно вдавав, нібито намагається згадати чудасії та дивовижі свого перебування в Бадандені.

— Ви впевнені?

— Авжеж.

Хлопець ледь витримав пильний погляд хайль-баші.

— Гаразд. Людина вашого походження не опускається до брехні. В усякому разі, без вагомої на те причини, — здалося, чи ні, але в карих очах Азіз-бея сяйнули лукаві іскринки. — І, нарешті, останнє питання.

— Я слухаю.

— Ви добре запам’ятали чоловіка, з яким фехтували в провулку? Змогли би його описати? Скласти словесний портрет?

Оце вже ні! Він не дасть їм зачіпки. Один раз Всевидющому Приказу й Тихому Трибуналу Реттії, вкупі з улюбленим дідусем Ернестом, уже довелося рятувати Джеймса Рівердейла з товаришами від халепи. І що, тепер, коли у нього знову виникла проблема, він негайно перекладе її на плечі влади?!

Не бути цьому!

Гординя перейшла в контратаку. Цинізм і розсудливість позадкували.

— Там було темно. Я не дуже добре його роздивився.

— І все-таки?

— Мужчина, — Джеймс щиро сподівався, що Азіз-бей не вважатиме цю прикмету знущанням. — Статура звичайна. Зросту середнього. Цілковито, як я. Вік… Важко сказати. Гадаю, від тридцяти до сорока. Озброєний шпагою.

— Обличчя? Одяг? Волосся? Бодай щось ви запримітили?!

— На жаль, дуже мало. Одягнений був у темне. Капелюх із вузькими крисами. Обличчя… Ні, не запам’ятав. Можливо, при зустрічі впізнав би, але описати — не беруся. Волосся чорне. Хоча я не певний. І не дуже довге. Це все.

— Так… Небагато… Що ж, дякую за співпрацю. Відпочивайте.

«Я сказав йому правду. Майже правду. В усякому разі, жодного разу не збрехав напряму. Совість моя чиста, — хлопець дививсь, як зачиняються двері за осяйним Азіз-беєм. — Що ж, нехай вони тепер спробують знайти рябого за цими „прикметами“! Канцелярія Припинення! Ха! Подивлюся я на них!..»

Він пхиркнув і додав уголос:

— Я сам собі Канцелярія Припинення!

За дверима хтось охнув і відразу ж замовк, ніби затулив рота долонею.

«Напевно, протяг», — подумав Джеймс.

Хабіб аль-Басані наполіг, аби Джеймс затримався в нього хоча би до обіду.

— Розділіть скромний хліб-сіль із негідним вас цирульником! — кланявся він. — Зробіть честь! Якщо ви підете негайно, мені залишиться тільки поголити бороду на знак скорботи, а це ганьба, якої світ не бачив! Змилуйтеся! Благаю!

Після того, як рахунок було оплачено зі скарбниці, пацієнт ураз перетворився на гостя, а закон гостинності святий. Це Джеймс устиг зрозуміти навіть за ті кілька днів, які він провів у товаристві левів пустелі. Відхилити прохання лікаря — отже, образити його. А лікарі образ не прощають. Прийдеш до нього із закрепом, а винесуть із заворотом кишок…

До обіду довелося нудьгувати в чотирьох стінах — дивитись у вікно та гортати знічев’я товстелезний фоліант «Недуги: взаємовплив сфер». Книгу було написано по-реттійськи, але хлопець не втямив там ані бельмеса. Чесно кажучи, він навіть не намагався глибоко осягати мудровані трансформації жовчі білої, чорної, жовтої та краплистої, а також їхню загальну залежність від астральних метаморфоз.

Розглядаючи картинки, він недоречно згадав про майбутню трапезу. Частина ілюстрацій цілком могла викликати блювотні перейми або нервовий зрив. Обережно повернувши фоліант на місце, Джеймс заходився міркувати про плани на найближче майбутнє.

Насамперед ці плани зводилися до пошуку та зразкового покарання рябого нахаби. Одначе хлопець чудово розумів, що він — не слідчий. Він не зможе, як обер-квізитор д’Егре з кримінальних балад метра Синьогнома, сидячи в харчевні та сьорбаючи винце, скрупульозно складати в єдину картину факти та речові докази. Не зуміє він також зробити блискучий висновок на підставі одного-єдиного третьорядного факту, як лягавий чаклун Шарль ван-Хольм, герой карколомних мораліте белетриста Конана Дойча.