Микола Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ніку, перевернись! — почув він знайомий рик зовсім поруч.

Різко смикнувшись, він перевалився на спину, утримуючи в обіймах на собі Некроманта. Обпекло спину. Проклятий вогонь. Над ними в останніх променях призахідного сонця нависла величезна фігура Атавхаї. Нік встиг посміхнутися — і тут над ним просвистіла ручища демона з величезними кігтями. Пролунав тріск шкіри, яка розривається, та кісток, які ламаються. А потім різкий біль у лівому плечі і тисячі вогників в очах.

Тіло Некроманта, яке все ще утримував Нік, раптово обм’якло і більше не ворушилося. Він насилу скинув його з себе. Ліве плече горіло вогнем, рука висіла батогом. Нік підняв голову. Поруч на колінах стояв Атавхаї, руками підтримуючи живіт. Крізь пальці текла цівка червоної крові.

— Вибач, Ніку. Я тебе трохи зачепив кігтями, — ледве вимовив демон і почав валитися на бік.

— Атавхаї, тримайся! Я зараз, — Нік спробував різко піднятися, але не зміг. На ногах у нього все ще лежав труп Некроманта, ліва рука не слухалася зовсім, з плеча стікала в рукав кров.

— Є хтось ще живий? — прокричав у темне небо Нік. — Давайте сюди!

— Зараз, Ніку. Зараз, — по голосу це був Вовк.

І дійсно, через кілька хвилин до них підійшов Вовк, один з офіцерів Ластерка. Він був поранений в плече, але хоч і з труднощами, та все ж міг ходити.

— Вовк, ти як? — запитав Нік. Йому вдалося сісти й скинути труп зі своїх ніг.

— Нормально. Що у вас?

— Атавхаї сильно поранений. Судячи з усього, без свідомості. У мене одна рука не слухається і весь в опіках. Ластерк поранений в ногу та плече. Третій мертвий. Ми з тобою одні можемо рухатися. Давай так. Ти дорогу пам’ятаєш в село?

— Пам’ятаю.

— Ти вирушай в село, там стоїть наш візок біля таверни. Розкажеш кучеру, де ми. Знайдіть ще два вози, зберіть людей, заберіть у господаря таверни якомога більше ковдр, подушок, білизни. Треба буде перев’язати всіх хоч якось і швидше сюди. А я спробую допомогти тут пораненим, щоб вас дочекалися.

— Люди не захочуть їхати вночі на кладовище, та й господар не віддасть нічого з таверни.

— Зараз, зараз, — Нік дістав з кишені невеликий мішечок з монетами. Там було мало. Він обмацав Атавхаї, дістав у нього мішечок більше і віддав Вовку. — Грошей не шкодуй. Важливо якомога швидше, щоб ми вирушили в Школу. Там нам допоможуть. А, і ще… Запитай, якщо в селі є маг-цілитель або знахар якийсь, то прихопи з собою. Але надто довго не затримуйся. Інакше ми всі тут і залишимося. Води привези. Пити хочеться та й рани промити треба. Давай тільки швидше. Через півгодини зовсім темно стане, ти не знайдеш дорогу.

Вовк, підтримуючи здоровою рукою поранену, пішов у село за допомогою. «Треба хоч трохи зупинити кров та допомогти пораненим», — подумав Нік. Виявилося, щось робити однією рукою дуже не просто. Насилу відірвавши край сорочки, він заштовхав її в рукав, трохи затиснувши рану. Щоб закріпити поранену руку, довелося зняти ремінь зі штанів і притягнути їм руку до тіла. Коли рука була зафіксована, біль трохи вщух. Дуже хотілося пити й вимити руки, які були всі в крові. І в своїй, і в крові Некроманта. Але води в речах Вілі Аррата не виявилося. Зате він знайшов ніж та прихопив його з собою.

Потрібно було щось робити з пораненими. Почати він вирішив з Атавхаї. Демон був без свідомості, але дихав. Важко, хрипко, уривчасто, але дихав. Він сів поруч з величезною рогатою головою демона та почав трясти її, наскільки міг однією рукою. Нічого не допомагало.

— Ну, давай! Відкрий очі! Велика червона нянька! — кричав Нік і бив демона по щоці. Рука боліла й перетворилася на один суцільний синець. Але це дало ефект. Голова Атавхаї сіпнулася, він застогнав та розплющив очі.

— Живий. Молодець. Здорове ти чудовисько! — мало не плакав від радості Нік. Він обійняв шию велетня. — Не здумай знову закривати очі. Я вже руку не відчуваю, тому наступного разу візьму камінь.

— Боляче. Дуже боляче. Чому темно? — ледве вимовив Атавхаї.

— Тому що ніч настала, а сил палити вогнище у мене немає, — сказав Нік і відпустив шию пораненого друга. — Ти мені скажи, навіщо ти перестав битися зі своїм родичем і дав йому себе заколоти?

— Я б все одно програв. А так він був впевнений у перемозі, втратив увагу і я зміг до нього дотягнутися та скрутити йому шию, — спробував посміхнутися демон. Але губи ледь здригнулися, а з куточків потекла кров.

— Все, мовчи. Дірявий. Нам треба дотягнути і допомоги дочекатися. Я зараз спробую закрити тобі рани чимось чистішим, ніж твої руки, і якось перев’язати. Правда, не знаю, як це зробити однією рукою.