Микола Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

Голова все ніяк не могла зрозуміти, що це був справжній бій. Вогняні кулі легко народжувалися і летіли, спалюючи одного мерця за іншим. Він не відчував ні жалю, ні хвилювання, ніби стріляв у намальовані мішені десь в тирі. Перед ним були скелети. Він навіть встиг подумати, чи зміг би він так само легко відправити вогняну смерть живій людині. Йому ніколи раніше не доводилося вбивати. Хоч він і любив вправлятися стріляниною, особливо зі снайперських гвинтівок. Він і не помітив, як знищив усіх мерців, які наступали з його боку, лише шум бою за спиною, що тільки посилювався, повернув його до реальності. Нік озирнувся, щоб подивитися, як справи у інших. Ситуація була не настільки райдужною, як у нього. Атавхаї махав своїми величезними ручищами, як молотами, розкидаючи залишки мерців на всі боки. Ластерк ще з одним офіцером успішно відбивалися, стримуючи наступ з лівої доріжки. А ось трьом іншим бійцям було зовсім погано. Їм припало прикривати відразу два проходи, і вони вже ледве стримували ходячий натовп кісток. Один з них лежав за спинами товаришів з перебитими ногами та вже нічим їм допомогти не міг. Нік зрозумів, що треба поспішати туди.

На одній дорозі мерців було менше, і у офіцера більш-менш виходило відбиватися та стримувати їх. На іншій наступало не менше півтора десятка, й ситуація здавалася безнадійною. Офіцер був вже кілька разів поранений і насилу утримував позицію. Тільки те, що стежка була вузькою і мерці могли підбиратися лише по двоє, та й то сильно заважаючи один одному, давало йому ще можливість битися. Нік підбіг до нього і розгублено подивився на свої порожні долоні. У нього, як і раніше, не було зброї, та й, по правді кажучи, він зовсім не вмів користуватися мечем. Озирнувшись навкруги, він зауважив невелику лаву, що стояла на доріжці.

Піднявши її, він кинув в мерців, що наступали, чим створив невелику купу із рухливих кісток, по якій вже лізли наступні нападники.

— Відійди. Стань у мене за спиною, — сказав Нік офіцерові. Той подивився на неозброєного мага і простягнув меч, та коли Нік відмовився, здивувався, але виконав прохання.

На диво, миттєво думки стали ясними, конкретними і ефективними. Згадалися потрібні слова заклинання повітряного потоку, якому його навчила Ліна на першому для нього випробуванні на види магії. Губи автоматично виголосили їх, а руки виконали потрібні рухи. Народився жахливий повітряний таран, який помчав назустріч колоні мерців. Страшенна сила розірвала й розкидала десятки скелетів, повністю очистивши доріжку від нападників, та ще поваливши кілька могильних плит і пам’ятників, перш ніж вичерпатися. Як і першого разу, Ніка з силою відкинуло назад, і він впав, боляче вдарившись спиною.

Встати він не міг, але повернувши голову, подивився, що відбувалося на другий доріжці. Офіцер, якого він замінив, не стояв без діла, а успішно допомагав своєму бойовому товаришеві добивати мерців, що залишилися. У решти ситуація була подібна. Очевидно, мерці закінчилися у Некроманта, бо Ластерк з помічником розправлялися з останніми, що вижили, а Атавхаї по коліна в кістках знову танцював свій божевільний танець переможця, давлячи ногами рештки, що рухалися. Через пару хвилин свист мечів та хрусткий танець припинилися і настала дзвінка тиша. Було чутно тільки часте дихання захеканих бійців.

— Ти як, магу? — запитав офіцер, допомагаючи Ніку піднятися. — Вчасно ти допоміг. Я вже з життям прощався. Дякую тобі.

— Нормально. Спина болить, — відповів Нік, розтираючи спину, що сильно боліла.

— Гарно ти вклав мертвяків. Перший раз бачу таке правильне застосування магії. А то все дурниці якісь виробляють теперішні маги.

— Ніку, ти як? — запитав демон, що підійшов до них.

— Я майже в порядку. Сил витратив, звичайно, чимало. Ось з офіцерами проблема.

Дійсно, дісталося всім їм куди більше, ніж магам. Один лежав з перебитими ногами, ще один був поранений та й Ластерку дісталося. Одна рука висіла батогом, а з розбитої рани на голові текла кров. Двоє, що залишилися, хоча і отримали неабияку кількість ударів та подряпин, але були готові боротися.

— Нам треба йти за Некромантом, — сказав Атавхаї, оглянувши їх невеликий загін. — Я думаю, що поранені залишаться тут. А ми з рештою підемо далі.

— Я піду з тобою, — категорично заявив Ластерк.

— І я теж, — сказав поранений. Третій, з перебитими ногами, промовчав, але було видно, що і він був готовий повзти далі, щоб не підвести товаришів.