Эрин Хантер - Вогонь і крига

Спокій сонного табору передався і Вогнесердові. «Напевне, у всіх котів бувають жахіття про Громошлях», — намагався він заспокоїти себе. Потім заліз назад до кубла і зручно скрутився калачиком у своєму гнізді. Сіросмуг коротко муркнув, коли Вогнесерд ліг біля нього.

Вогнесерда розбудив Сіросмуг, який тицявся носом в його бік.

— Дай мені спокій, — спросоння пробурмотів рудий вояк.

— Прокинься! — зашипів Сіросмуг.

— Нащо? Нам же не в патруль! — поскаржився Вогнесерд.

— Синьозірка хоче зустрітися з нами у своєму кублі негайно.

Заспаний Вогнесерд підвівся і вийшов із кубла услід за Сіросмугом. Сонце щойно зарожевіло, а дерева навколо табору стояли вкриті памороззю.

Двоє котів пройшли тереном до лігва Синьозірки і притишеним нявкотом заявили про своє прибуття.

— Заходьте!

Із-за лоз, що закривали вхід, їм відповів голос Тигрокігтя. Вогнесерда охопила тривога, коли він згадав свою бесіду із Синьозіркою по дорозі на Зборище. Вона розповіла Тигрокігтеві про його звинувачення? Сіросмуг увійшов до лігва. Вогнесерд із важким серцем вирушив йому вслід.

Синьозірка сиділа у своєму гнізді, підвівши голову і широко розплющивши очі. Тигрокіготь стояв на долівці з піщанику. Вогнесерд намагався зрозуміти, про що той думає, але очі великого кота були так само холодні й незворушні, як і завжди.

Нараз Синьозірка заговорила:

— Вогнесерде, Сіросмуже, у мене для вас важливе завдання.

— Завдання? — повторив Вогнесерд. Заспокоєння і захват умить стерли всю тривогу.

— Я хочу, щоб ви знайшли котів Вітряного Клану і повернули їх назад на угіддя, — оголосила Синьозірка.

— Перш ніж ви упісяєтеся з радощів, зважте, що це може бути дуже небезпечно, — прогарчав Тигрокіготь. — Ми не знаємо, куди пішов Вітряний Клан, тож вам доведеться йти на залишки їхнього запаху. Можливо, навіть на ворожу територію.

— Але ви вже бували на землях Вітряного Клану, коли мандрували зі мною до Місяцескелі, — зауважила Синьозірка. — Їхній запах вам знайомий, як і угіддя Двоногів за височинами.

— Тільки ми двоє? — запитав Вогнесерд.

— Усі інші вояки потрібні нам тут, — нявкнув Тигрокіготь. — Гололист наближається, тож нам треба назбирати стільки свіжини, скільки зможемо впіймати. Попереду багато повень без здобичі.

Синьозірка кивнула.

— Тигрокіготь допоможе вам приготуватися до мандрівки.

Вогнесерд знову неспокійно нашорошив вуха. Синьозірка довіряла своєму воєводі, як і раніше. Чому він був єдиний кіт у Громовому Клані, який не довіряв Тигрокігтеві?

— Вам слід вирушити якомога швидше, — вела далі Синьозірка. — Хай щастить!

— Ми їх знайдемо, — пообіцяв Сіросмуг.

Намагаючись думати про близьку мандрівку, Вогнесерд кивнув.

Тигрокіготь вийшов із ними з лігва Синьозірки.

— Пам’ятаєте, як дістатися до території Вітряного Клану?

— Звісно, Тигрокігтю, ми ж були там лише…

Вогнесерд перебив відповідь Сіросмуга.

— …лише кілька повень тому, — швидко нявкнув він. І застережливо глянув на свого друга. Сіросмуг ледь не вибовкав правду про їхній похід із Круколапом кілька днів тому.

Тигрокіготь вагався. Вогнесерд затамував подих. Чи помітив він помилку Сіросмуга?

— І можете пригадати запах Вітряного Клану? — нявкнув воєвода.

Вогнесерд подумки подякував Вітряному Клану.

Молоді вояки кивнули, і Вогнесерд уявив, як він продиратиметься колючими ялівцевими чагарниками височин у пошуках загубленого Клану.

— Вам знадобляться трави для підтримки сил і тамування голоду. Візьміть їх у Жовтоіклої, перш ніж піти, — Тигрокіготь зробив паузу. — І не забувайте, що Ночешкур має намір сьогодні вирушити до Місяцескелі. Тримайтеся від нього подалі.

— Так, Тигрокігтю, — відповів Вогнесерд.

— Він не дізнається, що ми там проходили, — запевнив його Сіросмуг.

— Меншого я й не чекав, — нявкнув Тигрокіготь. — А тепер у дорогу! Не сказавши більше жодного слова, він повернувся і попрямував геть.

— Міг би й побажати нам удачі, — поскаржився Сіросмуг.

— Мабуть, думає, що вона нам не знадобиться, — пожартував Вогнесерд.

Вони пройшли галявою до лігва Жовтоіклої. Вогнесердові здавалося, що Тигрокіготь виявляє до них таку саму повагу, яку виявляв би до будь-якого вояка. Тож чи могло бути так, що він не зрадник, що Круколап помилявся?

Незважаючи на схід сонця, все ще було холодно, але дрижаки вже не пробирали.

Кубло Жовтоіклої було в самісінькому кінці тунелю, під ялівцем. Великий розколотий камінь стояв у кутку маленької тінистої галявки. До Жовтоіклої там жила Плямолистка. Спогад про ту лагідну плямисту медикицьку болем пройняв Вогнесердову душу. Плямолистку забив вояк Тіньового Клану. Вогнесерд безмежно за нею сумував.