Эрин Хантер - Вогонь і крига

Нараз Вогнесерд перейнявся тим самим, що й Тигрокіготь. Це була рокіровка в союзах Кланів, якої він не очікував. Після ризику, на який пішов Громовий Клан, допомагаючи Тіньовому витурити геть Зорелома, як вони сміють гуртуватися з Річковим Кланом?

Синьозірка швидко простувала до табору. Галас від її повернення розбудив котів, які залишалися на терені. Щойно гурт вийшов із ялівцевого проходу, заспані постаті почали виповзати з кубел.

— Які новини? — гукнув Куцохвіст.

— Там був Тіньовий Клан? — запитала Верболоза.

— Так, був, — понуро відповіла Синьозірка.

Вона пройшла повз Верболозу і вистрибнула на Високий Камінь. Не потрібно було навіть спеціальним кличем оголошувати віче Клану — коти й самі збиралися під каменем. Тигрокіготь став побіч провідниці.

— Між Кланами сьогодні була неабияка напруга, — почала Синьозірка. — І я застерігаю всіх про можливий союз між Кривозором і Ночешкуром.

Сіросмуг втиснувся на малесенький клаптик землі біля Вогнесерда.

— Про що мова? — запитав він. — Я думав, Ночешкур погодився із Синьозіркою.

— Ночешкур? — старечим голосом проскрипіла Одноока позаду юрби.

— Його нарекли новим провідником Тіньового Клану, — пояснила Синьозірка.

— Але Зоряний Клан його ще не прийняв? — запитала Одноока.

— Він має намір піти до Місяцескелі завтра вночі, — сказав їй Тигрокіготь.

— Провідник не може говорити від імені Клану на Зборищі без схвалення Зоряного Клану, — пробурмотіла Одноока достатньо голосно, щоб усі її почули.

— Тіньовий Клан підтримує його, Однооко, — відповіла Синьозірка, кивнувши на стару кицьку. — Ми не можемо просто зневажити те, що він сьогодні сказав.

Одноока невдоволено форкнула, а Синьозірка підвела голову і звернулася до цілого Клану:

— На Зборищі я запропонувала знайти Вітряний Клан і повернути його додому. Але Кривозір із Ночешкуром не хочуть їхнього повернення.

— Та вони навряд чи об’єднаються, правда ж? — озвався Сіросмуг. — Вони ж мало не перегризлися за мисливські права на річку.

Вогнесерд повернувся до свого друга:

— А ти хіба не бачив, якими поглядами вони обмінювалися під кінець зустрічі? Вони обоє сплять і бачать, як би накласти лапи на угіддя Вітряного Клану.

— Але чому? — запитала Пісколапка, яка сиділа біля свого наставника, Білошторма.

Білошторм відповів:

— Підозрюю, Тіньовий Клан не такий слабкий, як ми очікували. А в Ночешкура, здається, більше амбіцій, аніж будь-який кіт міг запідозрити.

— Але ж чому Річковий Клан хоче захопити угіддя Вітряного Клану? Вони давно вже розжиріли на рибі з тієї своєї дорогоцінної річки! — вискнула Верболоза. — До височин надто далеко, щоб пертися туди заради кількох кощавих кролів!

Колись прекрасна королева Крапохвістка заговорила надтріснутим від старості голосом:

— На Зборищі деякі старійшини Річкового Клану казали, що Двонога захопили частину їхньої річки.

— Правда, — додала Морозошубка. — Вони казали, що Двонога оселилися в хатинках біля річки і розлякали рибу. Коти Річкового Клану ховалися від них по кущах із порожніми животами!

Синьозірка замислилася.

— Наразі нам слід бути обачними і не робити нічого, що могло б зблизити Тіньовий і Річковий Клани. Ідіть відпочивати. Вітрогоне і Порохолапе, ви йдете в досвітній патруль.

Холодний вітерець шурхотів мертвим листям на деревах над галявою. Коти, все ще перемовляючись, розійшлися по своїх кубельцях.

Ось уже другу ніч поспіль Вогнесерд снив. Він стояв у темряві. Гуркіт і сморід Громошляху відчувався геть близько. Вогнесерда заглушили і засліпили потвори з палаючими очима, які мчали туди-сюди. Зненацька, крізь увесь цей галас, Вогнесерд почув жалісливий плач молодого кота. Відчайдушний крик прорізався крізь гримотіння потвор.

Наляканий Вогнесерд прокинувся. Якусь мить він думав, що то плач його розбудив. Але єдиним звуком довкола було приглушене сопіння котів, які спали поруч. Десь посередині кубла почулося гарчання. Судячи зі звуку — Тигрокіготь. Вогнесерд почувався надто знервованим для сну, тож тихенько виліз на терен.

Надворі було темно. Зірки, які цяткували чорне небо, казали, що до світанку все ще далеко. І далі чуючи, як завивання молодого кота відлунює в його голові, Вогнесерд побрів до ясел, нашорошивши вуха. Він чув кроки за таборовою стіною. Принюхався. То були Темносмуг із Довгохвостом. Вогнесерд відчув їхні запахи, коли вони мітили територію.